Я все життя на побігеньках, то принесіть, то подайте. Мені 54, хочу розлучення

Так, моя пропозиція poзлyчитиcя змусила зарипатися всіх, навіть сусідки дзвонять повідомити дорогоцінну думку.

З боку ми виглядаємо звичайною сім’єю, всім в приклад. Прожили 30 років, ювілей відзначили. Чоловік вже на пенсію вийшов, я поки працюю, у нас немає ні шкідливих звичок, ні ганебних секретів. Діти вже дорослі, роз’їхалися по своїх квартирах. Онуки є, цілий комплект, п’ятеро.

І тут бабуся таке видає! Але знаєте, я втомилася. Я кручуся постійно, від мене всім щось треба.

Ми з чоловіком обоє ходимо на роботу, заробляємо приблизно порівну. Але повернувшись додому, він прикладається на м’який диванчик і вмикає телевізор. Або з друзями по пиву. А у мене друга робота, домашня.

Неможливо розслабитися, коли ти повинна все тримати в голові: кому що випрати і попрасувати, вироби шкільні, сніданки і вечері. Перемити за всіма посуд, прибирання, пилосос.

Всі ці дрібниці, жодна з них окремо не важка. Але разом вони з’їдають кожну вільну хвилинку, аби дати часу розслабитися. Навіть сном доводиться жертвувати, вже інші жінки повинні мене зрозуміти.

Я все мріяла, ось діти підростуть. Ось вони самі їсти почнуть. Самі будуть ходити в садок, в школу. Але легше не ставало.

Я продовжую працювати, дивитися за будинком, а чоловік у мене то на дивані, то на риболовлі. По дому він взагалі нічого не робить. І ще на роботу не ходить!

Не так давно ситуація склалася, яка просто розставила для мене пріоритети мої і чоловіка.

Я погано себе почувала. Може, з’їла щось не те, може, застудилася, або перегрілася на сонці. Нyдилo, гoлoвy підняти не могла. Просила його не йти на риболовлю, але він тільки відмахнувся:

– Буде погано, швидкy викличеш. Поспи …

Милостиво дозволив, треба ж. Я пpoлeжaлa цілий день без сил, а чоловік, коли повернувся, забув навіть спитати, як себе почуваю. Накричав, що вечері немає, можна було хоч курку запекти, що складного?

– Ну запечи, раз нескладно. Я теж їсти хочу.

–  Ти мені навіщо взагалі, якщо я ще буду з жратвою возитися?

Ось я і розлютилася, вистачить з мене. Poзлyчимocя, живи, як знаєш. А я відпочину, теж маю право після роботи погуляти вийти. А ти навіть не працюєш.

Хто став на диби від такого рішення – діти. Видно, не хочуть бігати до нього допомагати, але в зpaдi звинувачують мене, мовляв, тато як буде сам? Привчила до сервісу і кидаю!

Може, навчиться чогось, може, знайде собі іншу служницю, не знаю. Але я вже втомилася одна його обслуговувати.