Поведінка зятя з кожним роком все гірша, а дочка тільки сильніше тримається за “штани” і все прощає

Так бoлячe бачити, як дочка власними руками гyбить своє життя, просто словами не передати. У неї чоловік нагліє не по днях, а по годинах, такого гнати поганою мітлою куди подалі, а вона вчепилася в нього, як у великий скарб. Каже, що кому вона зараз буде потрібна крім чоловіка. Це він їй навіяв!

Дочка у мене одна, виховувала я її сама, бо чоловік рано пішов з життя. Я якось не дуже намагалася шукати нового чоловіка, зав’язувати стосунки. Мені потрібно було виростити дитину і самій ноги не простягнути. Моя мама все голосила, що не можна бабі без мужика, неправильно це, але вже в ті кошлаті роки мені це здавалося відвертим маренням.

Мама старанно сватала мені своїх неодружених колег, синів подружок, але всі варіанти, які вона пропонувала, були з категорії “обійняти і плакати”. Далі трьох побачень не заходило жодного разу. В результаті я плюнула на мамині голосіння і просто стала їх ігнорувати. Сама я з руками, з ногами, робота є – навіщо мені якісь неповноцінні мамині синочки?

Але, мабуть, мамині голосіння не пройшли даром – їх ввібрала моя дочка. У дитинстві вона багато часу проводила з бабусею, ось та їй, мабуть, такі неправильні установки в голову і вбилa. Раніше вони ніяк не виявлялися, але зараз дочка заміжня за таким нікчемою з роздутою зарозумілістю, що ніяких цензурних слів не вистачає.

Заміж вона виходила після університету, маючи освіти, роботу і своє житло, яке дісталося їй від батька. Сама вона дівчина симпатична, весела, розумна, за нею такі женихи свого часу залицялись – любо-дорого подивитися. Але вибрала вона собі цього.

Мені зять не сподобався відразу. Ось нюхом завжди чула мужиків, які самі з себе нічого не представляють. Зарозумілості і планів на життя купа, а в підсумку лежать охороняють диван більшу частину часу.

Я спочатку м’яко радила не поспішати і придивитися до обранця краще, потім просто вже в лоб говорила, що вибір такий собі і не варто їй бруднити паспорт, але вона не слухала. Люблю, каже, і все тут. Свій розум в чужу голову не вкладеш. Так вони і одружилися.

Це було чотири роки тому. Ось уже чотири роки в житті дочки відбувається не зрозумій що. З яскравої дівчини вона за цей час перетворилася в затюкану бабу. А її дорогоцінний чоловіче від’їв пузо, окупував диван і ще сміє на неї гримати.

Спочатку начебто у них такого у відносинах не було. Але поступово ситуація стала погіршуватися. Чоловік поступово промацував межі дозволеного. Спочатку став чіплятися до її одягу та макіяжу – занадто яскраво, йому таке не подобається, потім скандали на рівному місці, що на півгодини додому затрималася. Зараз, коли дочка вагітна, взагалі кричить з будь-якого приводу.

А дочка, як слухняний баран, все киває, сльози ллє. Я їй кажу, гони в шию цей тулуб! Яка тобі з нього користь? Про кохання тут не йдеться, коли люблять не дозволяють собі таких слів і такої поведінки. Знайшов дypoчкy і морочить їй голову.

Але мені у відповідь, ой, та як я буду жити, ну він же батько, а як я без чоловіка … Нормально без чоловіка, вже без такого-то точно. Я б і з дитиною допомогла, і жити б могла перейти до мене, а свою квартиру здавати. Так варіантів-то багато, як можна прожити. Тільки дочка вчепилася в своє непорозуміння і робити нічого не хоче.

Хотіла поговорити з зятьком, пояснити, що він неправий, але дочка гpyдьми встала – ні, не треба, ми самі розберемося, ти його скривдиш. Бачу я, як вона розбирається … Слова поперек цьому непорозумінню сказати не може.

А у мене вже зла не вистачає ні на нього, тому що він нікчема і пcyє життя моїй дочці, ні на неї, тому що вона веде себе як невідомо хто. Вчепилася в “штани” і далі них бачити нічого не хоче. Як на мене, краще вже бути одною, ніж з таким “скарбом”, від якого користі хрін цілих п’ять десятих.