Одного разу мій суворий бос зайшов в підсобку, а там прибиральниця, але вона й йому кави запропонувала

Простенько зі смаком – так можна охарактеризувати нашу прибиральницю, або як ми ще її жартома називали – господинею офісу, вона й сама не була проти і тільки посміхалась. Звали її Анею і зі своїм завданням вона справлялась відмінно.

В перервах між роботою вона сиділа в своїй підсобці і балувала себе кавою та печивом. Поки більшість в офісі замовляли суші або модні салати, наша Аня брала цукерку, готувала в каву і до роботи.

Якось наш Арсеній Петрович, наш суворий начальник зайшов до неї в підсобку по якихось робочих питаннях. Вона без питань швидко налила йому кави і дала печеньку.

Арсеній Петрович, напевно, навіть несподівано для себе, погодився. В нього був такий графік, що й піти в ресторан пообідати не було часу, а судочки з їжею чи суші – це не для його статусу.

Сидів наш суворий бос на пластмасову стільці за пластмасовим столиком на якому стояли пластмасові квіти. Це був для нього немов інший світ. Поїв, попив, подякував.

Через пару днів він знову заглянув у підсобку. Поки його шикарна секретарка шось танцювала біля кавомашинки, яка, скоріш за все, поламалася, Арсеній Петрович побіг до Ані на каву. Вже дуже хотілося йому бадьорого напою, хоч внизу на нього вже й чекав водій.

Аня не встигла заварити, тому налила начальнику розчинну, яку вона й сама пила. А Арсеній Петрович почав їй розказувати як він, ще будучи студентом, паралельно підробляв офіціантом. В цей час він з собою носив в термозі таку ж розчинну каву – вона була його cпaciнням.

Потім почав згадувати, як він пробивався по життю, про свої перемоги і невдачі. Дешева, бpидкa розчинна кава здавалася йому такою смачною.

Через пару днів Арсеній Петрович постукав в підсобку з тортом в руках. Аня була дуже рада. Вони сиділи пару годин, мало з ким наш начальник міг бути таким відкритим та відвертим, точніше мало хто міг вислухати, наша Аня якраз могла.

Вона була молодша за нього на десять років, без іноземної освіти, без шикарного тiлa. Але така добра та душевна і ніякої вигоди в ньому не шукала. Тому коли наша “господарка офісу” вийшла за нього заміж всі були дуже здивовані. Адже за ним пoлювaли десятки дiвчaт, на любий смак.

Ставши його дружиною, вона більше тут не працювала, вона дуже покращилась, але залишалась такою ж спокійною та доброю.

І ви знаєте, я дуже рада за Аню і за Арсенія Петровича. Адже є дуже багато таких успішних людей, зовні вони виглядають дуже щасливими та тільки дуже часто їм навіть немає з ким поговорити. Наш директор то був чоловіком, який дуже любить поговорити, тільки ось дослухати його ніхто не міг і не хотів.

Можливо це так кава в підсобці на нього вплинула, яка стала таким собі любовним зiллям. А можливо це просто теплі почуття. Але головне, що любов прийшла, а скоро і синочок прийде, Арсеній Петрович вже похвалився, він просто світиться від щастя, ніколи його таким не бачила.