Свекруха вважає, що я посварила чоловіка з сім’єю, а я просто навчила його відстоювати свої інтереси

Чоловік у мене людина м’яка і неконфліктна, зате я мовчати і плазувати не стану, що стало для рідні чоловіка неприємним сюрпризом. Свекруха взагалі заявила, що я посварила її синів. А я вважаю, що я просто відстояла інтереси нашої сім’ї.

Є дуже правильна приказка “Хто везе, на тому і їдуть”. Ось у мене чоловік “віз”, на відміну від свого старшого брата. Той хитрован ще той, свого не упустить. У нас з ним відразу якось не зрослося спілкування. Він, мабуть, думав, що Саша, мій чоловік, знайшов собі до пари – скромницю і мовчунку. Так ось ні! На мені де сядеш, там і злізеш.

Багато часу у мене пішло, щоб вибудувати кордон  з сімейством чоловіка. Вони-то звикли, що якщо кого куди відвезти, так це не в таксі, а до Саші. Щось допомогти – знову Саша. Позичити грошенят, без повернення, зрозуміло, знову Саша.

Можна навіть не питати, а відразу перед фактом поставити. Ось прям зараз бери і роби. Відучила я його зpивaтиcя за першим дзвінком сімейства. Багато часу витратила, але змогла.

Тим більше, що коли допомога потрібна самому чоловікові, так ніхто і бровою не поведе. Всі ж зайняті. Наочний приклад – мені від батьків дісталася дача. Велика ділянка, але будиночок там в жалюгідному стані. Почали з чоловіком прикидати, у скільки нам встане ремонт. Я в будівельній сфері працюю, тому прикинула кошторис, віддала йому.

– Ти щось розігналася. Ми тут половину робіт зможемо зробити самі. Ось брат приїде, ми з ним і ганок поправимо, і двері самі замінимо, і паркан самі поставимо.

Я тоді тільки хмикнула, мовляв, давай-давай, телефонуй братові, подивимося на цього помічника. Один раз той все-таки приїхав, нюхом поводив, поїхав. Все, більше він у нас не з’являвся. Так і довелося Сашкові з товаришем по службі самому все робити.

Зате до осені не посоромився зателефонувати Сашкові. У нього динамік на телефоні гучний, так що розмову я чула.

– Я там у вас яблуню бачив, урожай-то є?

– Та так, не дуже багато, – відповів чоловік. Урожай дійсно був мізерний. Тим більше для мене – я яблука можу кілограмами їсти.

– А привези мені кілограма чотири, моя хоче компоту наварить, – заявив дівер. Я у чоловіка трубку забрала, висловила його братику, що у жебраків слуг немає. А якщо йому потрібні яблука, якими з ним ділитися і не збиралися, але добре вже, то нехай приїжджає і набирає сам. І віддала чоловікові телефон.

Він там договорив швидко, потім мене докоряти почав. Мовляв, чого я так до його брата погано ставлюся.

– Він на дачі на нашій не з’явився ні разу, хоча ти просив його про допомогу. Справи у нього, думи великі. А тут і про яблука згадав. Але навіть сам приїхати не зволив, привезіть йому! Мені не шкода – хай би набрали тих яблук. Ставлення просто вже дратує. А якщо згадати, скільки разів він просив допомогти, і ти допомагав, а скільки разів ти просив допомоги, і отримував її.

Чоловік ніби як задумався. А тут нова напасть – у його рідного діда вiдмовили нoги. Він уже сильно старенький був, йому потрібен був догляд, але до того моменту сам справлявся. Тепер же він один жити вже не міг. Дідусь він чоловікові був по батькові, а того вже самого в живих немає.

Свекруха сказала різко, їй свекор не потрібен, вони з ним все життя в конфронтації. Брат відхрестився, у нього ж дитина, куди йому дід. Залишився Сашка мій. Те, що і у нас дитина, чомусь не враховувалося.

Забрали ми діда до себе. А що робити? Можна було переїхати в його двохкімнатну квартиру, але нам дуже далеко було добиратися на роботу, та й стан квартири там залишав бажати кращого. Так що забрали його до себе, віддавши кімнату дочки, а її переселили до нас, для п’ятирічної дитини різниці особливої ​​немає.

Дідусеві хоч і йшов дев’ятий десяток, але він залишався при здоровому глузді. З ним і поговорити можна було, він багато цікавого міг розповісти про своє життя, і він говорив, що йому в побутовому плані потрібно.

Дочці він казки розповідав, вона йому картинки малювала і дідом називала. Так що проблем особливих не було. Так, важко за лежачим в похилому віці доглядати, але буває і гірше.

Прожив з нами дід близько 9 місяців, потім його не стало. Тихо пішов, уві сні. Я до нього так звикла, що мене на тиждень вибило просто з життя. Тому початок сварки за дідову квартиру я пропустила. Включилася, якщо так можна сказати, в розпал скандалу.

Виявилося, брат з чогось був упевнений, що дідова квартира буде навпіл ділитися. Типу, вони ж обидва внуки. Але ж ні! Дідусь, коли ми його забрали, дарчу на Сашка оформив.

Я про це не знала, чоловік не говорив, а я й не питала за спадок. Тепер все сімейство чоловіка насідає на нього, що квартиру треба продати, гроші поділити порівну. Свекруха “великодушно” відмовилася від своєї частки, хоча вона взагалі ні боком, ні стрибками до цієї квартирі.

На мій подив, Сашка гідно тримав оборону. Ні, каже, і все.

– Ти міг забрати діда, у нас однакові умови. Тільки от чомусь не захотів. Дружина була проти з чужим старим возитися? Та й моя теж йому чужа людина була, але зірку не включала, доглядала. Так що, дорогі родичі, нічого вам не обломиться. Я за дідом не за квартиру доглядав, але те, що вона дісталася мені, я вважаю справедливим.

Увечері мені подзвонила свекруха.

– Це ти навчила Сашку, посварила з родиною! Він до тебе таким не був!

– Яким – таким? Не відстоював свої інтереси і здатним послати вас, захребетників, лісом? – Уточнила я.

– Меркантильним і дріб’язковим! Через квартиру з братом свариться, хоча повинно бути все по-чесному, порівну, – кричала свекруха в трубку.

Я навіть дослухувати її крики не стала. Нарешті у чоловіка очі на рідню відкрилися.