Після весілля вирішила зайти в рідні домівку, а двері не відкриваються. Як виявилось мама змінила замки і ще вважає, що вчинила правильно

З своїм чоловіком я зустрічалася вісім років, і ось, накінець, ми одружилися. Але ще до весілля ми пару місяців жили разом на орендованій квартирі. До весілля ключі від батьківської квартири були завжди зі мною. Я інколи приїжджала до них, то випити просто кави, то за якимись речами. Але завжди я попереджувала їх про свій візит.

І ось через три місяці після весілля, настав мій день народження. Моя найкраща подруга подарувала мені мій портрет, але оскільки ми жили на орендованій квартирі і стіни сверлити не можна було, я вирішила відвезти і повісити її в свої рідній кімнаті батьківської квартири.

Я подзвонила батьками, але вони слухавку не брали, а значить поїхали на дачу і пішли на город, скільки ж разів я просила брати їх з собою телефон, але марно. Завжди залишають його в будинку. Ну що ж, ключі я то маю, приїду залишу портрет, а тато потім його повісить.

Підійшла до вхідних дверей, витягую ключі, а ключ то не підходить, я туди-сюди, але все марно. Поверх той же, двері ті ж, нічого не розумію.

Потім мама відзвонилася, шось там на городі, напевно, не склалося, бо вона була дуже злою, тому на мої слова про замок і ключі, вона мені грубо сказала, що я вже доросла, у мене свій дім і сім’я, тому нема чого лазити і вона змінила замок.

Ні, вона безумовно рада, але вже в ролі гості. Тато її теж підтримує, адже їхня квартира, це їхній простір і поки їх немає вдома, немає чого комусь там бродити.

Я не дослухала і кинула трубку, потім розплакалася. Не розумію, чому вони вирішили так від мене віддалитися. Я ж не злoдiйкa якась, а рідна дочка.

Поїхала додому, розповіла цю історію чоловікові, а він став на їхню сторону! Сказав, що батьки мене вже виростили, заміж видали, тому й мають повне право мати свою власну територію. Свекруха теж розділяє думку свого сина, але мені здається, що вони всі не праві, а можливо, у мене просто інакші принципи.