Син не покликав мене на своє весілля, тому що я “занадто стара”

Рідний син не покликав мене на власне весілля, тому що я занадто стара і вибивалася б з формату їх свята. Прикро до сліз, а він не розуміє, що не так. Та нічого, синку, все нормально, мабуть, таке ставлення до себе я і заслужила.

Син у мене пізня дитина, хоча за нинішніми мірками я народила нормально – в тридцять один рік. Але тоді це було дуже пізно.

Чоловіка не стало, коли синові виповнилося десять років, я тягла його сама. Працювала, одягала-взувала, щоб не гірше, ніж в інших було. За собою особливо стежити часу не було, тому виглядала я завжди старшою за свій вік.

Доглядати за собою стала вже на пенсії, коли час і гроші з’явилися. Але зараз-то вже молодість не повернеш. Точніше, можна, але таких грошенят у мене точно немає, та й не треба мені цього.

Син пішов на вільні хліби після закінчення університету, зараз йому тридцять років вже. Живе він окремо, так що про його особисте життя я знаю небагато, коли він привів знайомитися Дашу, я навіть здивувалася, не думала, що у них все так серйозно. Хоча і пораділа, що син обзавівся нареченою, пора б вже і про сім’ю подумати, давно пора.

Даші двадцять років, доучується, працює. Мені дівчина сподобалася, відкрита, яскрава дівчина, сміхотлива. Мені здавалося, ми з нею зійшлися.

Ну, познайомили і познайомили, це ще нічого не означає, крім того, що син розцінює ці відносини серйозно. Але про весілля мови не йшло. Я не випитувала, законно розмірковуючи, що якщо вже з дівчиною познайомив, то вже на весілля точно покличе. А ось і ні, не покликав. Навіть не обмовився, що воно було, поки я сама не запитала.

А я сама про весілля дізналася від родички. Сиділа я вдома, неділя, прекрасний день, літо в самому розпалі, тільки погода налагодилася. Лунає мені дзвінок по телефону. Дзвонить родичка, давай мене вітати з весіллям сина. Я в ступор впала, думала, переплутала щось стара, яке таке весілля?

А родичка мені так здивовано, а ти, мовляв, не знаєш – вчора син твій весілля відгуляв. А сама родичка про це дізналася від свого сина, який в інтернеті з моїм дружить. Мій фотографії туди виставив, де він в костюмі, дівчина у весільній сукні, підписав ще “Мій кращий день”.

Я сяк-так родичці подякувала за привітання, сіла в крісло і сиджу. Як так, думаю, що мене рідний син на весілля не покликав, навіть словом не натякнув про свято. Треба, думаю, зателефонувати.

Довго син трубку не брав, я вже і дзвонити перестала, він мені сам передзвонив ввечері. Я і питаю, чи не хоче він мені щось розповісти? А то мені тут рідня каже, що весілля було. Син зам’явся, сказав, що зараз приїде і ми поговоримо.

Приїхав з квітами, тортом, розцілував. А потім каже, що так, одружився він вчора, відгуляли весілля, завтра з дружиною відлітає в медовий місяць.

Мене як до місця прибило. Як, кажу, одружився? А чому я нічого не знаю-то? Син знову почав м’ятися, а потім заявив, що весілля було молодіжне, тому мене і не покликали, мовляв, що мені там з молоддю робити.

Питаю, чи були батьки нареченої, виявилося, що були. Їхній син відніс до розряду молоді. Самій нареченій двадцять, а її батькам по 38-39 років. Вони в порівнянні зі мною молодь, так, мені-то сьомий десяток пішов.

Гаразд, гулянка ця мені не дуже-то і цікава, хоча все одно прикро. Але в РАЦС-то чому не покликали, я б хоч на розпис прийшла, у мене один син і він не кожен день одружується. Син стоїть, очима кліпає – він щось не подумав, що так можна.

Ось так ось мене син викреслив зі свого кращого дня за віком. Прикро дуже, розумію, що нічого страшного не сталося, але все одно, не щодня ж дізнаєшся, що синові на тебе плювати і він просто не захотів трохи подумати. Мені цікаво, якби я сама не подзвонила, він би мені взагалі сказав? Він каже, що так, а я вже сумніваюся.