У кафе до хлопця підсіла блондинка. Він розгадав її підступний план і вирішив провчити

Вечорами ми з подругами часто вечеряємо в одному і тому ж кафе, тому нерідко спостерігаємо, як тут промишляють зовсім ще юні дівчата. Чим? Я розповім вам історію, свідком якої стала, тому що сиділи ми за сусіднім столиком, і ви самі все зрозумієте.

Невисокий худенький хлопець у темних окулярах по сусідству читав газету. Він замовив еспресо і з кимось періодично листувався по телефону. Ми з подружками навіть почали шепотітися, ким він може бути по професії.

Несподівано до його столика рішучим кроком попрямувала яскрава блондинка. Без всякого дозволу вона сіла поруч і почала пильно розглядати хлопця, підперши голову руками. Той знехотя відклав газету і запитально глянув на неочікувану гостю. Дівчина голосно розсміялася. Так так заливисто:

– Ой, невже я так змінилася? Не впізнав? Пам’ятаєш, разом працювали?

Хлопець негативно похитав головою і продовжив вивчення газети. Але дівчину це явно не влаштувало:

– Я Надя! Ти не можеш мене не пам’ятати!

Мабуть, хлопець не був привчений грубити дівчатам, тому він зняв темні окуляри, уважно вивчив обличчя сусідки зі слідами щедрого макіяжу і трохи сумними очима, не дивлячись на всю її веселість. Витримавши невелику паузу, вимовив:

– Здається , пригадую!

Нам було очевидно, що хлопець дівчину не впізнав, але чомусь вирішив не сперечатися. Надя стала розпитувати про його справи і при цьому якось ненароком зупинила свій погляд на його каві. Хлопець помітив і ввічливо поцікавився:

– Ти голодна?

Блондинка вперше якось зніяковіла і сказала, що не відмовилася б від чашечки кави. Хлопець покликав офіціанта і через кілька хвилин столик був заставлений вельми недешевими стравами і десертами, які вибрала дівчина. Вона щебетала ще хвилин 15, перш ніж вимовила:

– Ой, Назар, так рада була тебе бачити …

Нам стало зрозуміло: зараз дівчина скаже, що вона все ж помилилася і ретирується, а хлопцеві доведеться оплачувати весь цей банкет. Але несподівано молодий чоловік на ім’я Назар зреагував досить легко:

– Знаєш, Надя, і я дуже радий, що ми зустрілися.

І не давши своїй співрозмовниці вставити навіть слово, продовжив:

– У тебе такі сумні очі, мені хочеться тебе чимось порадувати.

Поглядом він показав на невеликий магазинчик “Квіти”, що знаходився через дорогу і квапливо встав з-за столу.

І тут нам стало очевидно, що хлопець … не повернеться. Надя ж якийсь час цього не розуміла, зручно витягнувши ноги в затишному кріслі. Коли підійшов офіціант і забрав тарілки, вона злегка захвилювалася, розглядаючи у вікні сусідній квітковий магазин.

Незабаром на столі вже з’явився рахунок, і ми бачили, як блондинка знехотя все ж заглянула в нього. Схоже, він її вразив, тому що вона явно занервувала.

Ми спостерігали в очікуванні, що дівчина зробить. Минуло вже хвилин 15, але вона все не хотіла вірити, що її переграли.

Несподівано вона помітила, що на газеті, яку читав і залишив Назар, щось написано. Вона посунула її до себе і прочитала якесь явно їй адресований послання. Ми з подругами подумали, що вже ніколи не дізнаємося, що в записці. Але виявилося все не так. Дівчина раптом зблідла, потім попросила води і невпевненим кроком попрямувала “на повітря”.

Через хвилину вона осіла на підлогу прямо біля дверей, а переляканий офіціант побіг за адміністратором. Ми спочатку щиро злякалися.

Поспівчувавши закладу, ми з подругами тихенько взяли з сусіднього столу газету і ось що ми там виявили:

“Дорога Надія! Пару днів назад ти так само” помилилася “і присіла за столик до іншого чоловіка. Тільки тоді тебе звали Аліною. Цей чоловік був моїм дядьком. Але у тебе дійсно сумні очі. Схоже, тобі реально потрібна допомога, і я вирішив зробити перший крок в цьому напрямку. Дякую за чудову вечерю! Назар “