Відмовилася святкувати день народження чоловіка вдома, сказала щоб знімав ресторан. Тепер я погана господиня

У чоловіка в цьому році був ювілей – 35 років. Звичайно, ж запрошувалися всі родичі, друзі та близькі. Тільки ось в цей раз я категорично відмовилася влаштовувати свято вдома, Тепер для всіх я погана господиня.

Родини у нас з чоловіком великі – у нього тато, мама, брат з дружиною і двома дітьми, сестра з дитиною, бабуся з дідом. У мене теж батьки, дві бабусі, два брати і сестра з трьома дітьми. Це тільки саме найближче оточення, не рахуючи тіточок-дядечків, племінників і двоюрідних братів і сестер. А адже з ними ми теж спілкуємося і досить близько.

З такою великою кількістю родичів будь-яке свято перетворюється в циганське весілля, до якого готуватися треба починати за півроку. У сім’ях так заведено, що всі свята, ну, крім весіль, напевно, відзначаються  вдома, а це великий головняк.

Спочатку потрібно накидати меню з урахуванням смаків всіх гостей, щоб ніхто не образився і не залишився голодним, потім порахувати, скільки на все це потрібно продуктів, підрахувати aлкoгoль, згадуючи хто що п’є, потім все це з’їздити закупити, приготувати, накрити, потім прибрати зі столу і намити посуд.

Уже до середини всіх цих заходів нічого не хочеться, тому що втомлюєшся. Але ж за столом ще потрібно буде робити щасливий вигляд і спілкуватися з гостями.

Гаразд в дитинстві це все проходило майже безболісно – сім’я велика, разом взялися, все зробили. Можливо, коли у мене будуть дорослі діти, я теж буду вважати, що нічого страшного не відбувається, але поки я борюся з застіллями сама.

Свій останній день народження я взагалі згадую зі здриганням. Я провела на кухні майже добу. Саме перед цим святом я придбала слайсер і він окупився, тому що робити нарізки вручну було вже вище моїх сил. Чоловік, звичайно, допомагав у міру можливостей, але можливості по частині кулінарії у нього не дуже вражаючі – подати, принести, з’їздити в магазин, відкрити.

Наламати я тоді так, що під час застілля двічі засинала, чоловік мене будив. Звичайно, мені було ні до чого, хотілося лягти і заснути, щоб мене ніхто не чіпав. Атмосфери свята мені відчути не вдалося.

В цьому році я вирішила не наступати черговий раз на старі граблі і заздалегідь переконала чоловіка, що його день народження буде відзначатися в ресторані. Він спочатку кривився, що там дорого, але потім сіли, підрахували всі і вирішили, що не так вже й дорого виходить. А якщо враховувати, скільки сил я на це витрачаю зазвичай, так взагалі копійки.

Захід, на мій погляд, пройшов відмінно. Їжа була смачна, її було багато, гості їли, пили і веселилися – чого ще треба? Але мені по черзі висловили мама, бабусі, старша сестра і свекруха, що святкувати день народження в ресторані це поганий тон, це ж сімейне свято, тому відзначати його треба вдома.

Я доводила, що в ресторані проводити такі масові заходи зручніше, але мене не слухали. Мама взагалі назвала мене ледаркою, хоча з чого б це раптом?

Це було перше свято за кілька років, яке я згадую без здригання і після якого не хотілося в безсиллі плакати над горою брудного посуду. Чомусь у нас сімейною традицією закладені страждання на свята, а тих, хто намагається полегшити свою долю, таврують ганьбою.

Але ми з чоловіком для себе вирішили, що тепер всі глобальні події будуть відзначатися в ресторані, тому що це в рази зручніше. Якщо сім’ї вважатимуть це гідним приводом з нами посваритися – це їх вибір.