Допомагати нам з покупкою квартири теща відмовилася, важливіше було для швагра машину купити. Але жити хоче з нами

Мені 37, давно і щасливо одружений. Ми з дружиною все життя провели в великому місті, я тут народився, тут і знадобився. Сюди і дружину привіз, прямо в свою холостяцьку однокімнатну квартиру.

Через час туди і сина старшого доставили з пологового будинку.

Ми ще до весілля визначилися, що при першій же можливості будемо розширювати квартиру. Будь-яким способом: обміняти або купити нову, добудувати … Але скоро казка мовиться, а ось з покупкою довелося почекати. Грошей не вистачало, я трудився на знос, але дружина в декретній відпустці і дитина – вічні непередбачені витрати.

Проблема була тому, що іпотеку мені не давали, так-то ми б відразу. Сіра зарплата в конверті була більша за середню по місту, але за іпотекою з нею не прийдеш.

Якось представився відмінний шанс перебратися в квартиру побільше.

Співробітник терміново продавав трьохкімнанту, дуже вигідно. Якихось двісті тисяч залишилося знайти – і переїжджайте. У мене вже відкладено було пристойно, але ось ці відсутні гроші нам всю ситуацію псували. Упускати варіант не хотілося, дуже вже вдалий по всіх позиціях.

Кредит мені, як ви розумієте, не дали навіть на цю суму. Позичати було ні в кого.

Але я знав: у тещі ці гроші є. Вона пенсіонерка з хорошою пенсією. Але працює, а пенсію збирає.

Дружина була вдруге вагітна, тут вже точно треба переїжджати!

Гроші я збирався повернути, навіть розписку написати, тому проблем не передбачалося. Хіба поліпшення квартирних умов для її дочки – недостатній привід позичити гроші на невеликий час?

Я був в ступорі, коли нарвався на категоричну, навіть істеричну відмову.

Теща заявила, в її планах покупка машини для шурина. Її старший син працювати не рвався, займав якусь умовну посаду, де можна було дурня валяти. Тягнув з матері гроші, може, вона тому і працювала до сих пір.

Машина у нього була, але він їздив рідко. Не занадто модна, не надто дорога, але не вбитa, можна було кататися ще багато років. Олегу хотілося нову, друзів підвозити, дівчат катати. Може, теща сподівалася, що у нього так життя особисте організується?

Загалом, відкласти на півроку максимум нову машину шурину ніяк не можна було. Прикро трохи, але її гроші, їй вирішувати. Але не втрачати ж квартиру?

Мені допомогли, не повірите – на роботі. Видали потрібну суму, сказали, за рік віднімуть. Навіть ще краще вийшло, нехай і з відсотками.

Зла я не приховував, просто висновки зробив: з тещею ввічливо себе веду, але не чекаю нічого. І не прошу. Але і до її труднощам теж охолов.

Але життя ще той троль. Нещодавно прийшла і стала проситися жити у нас: з сином стали сваритися. У його квартирі ремонт йде, він прийшов до неї – і вслід за ним почалися бардак, дівиці, вночі поспати не дає, вдень теж. Невдячний Олежик і безсовісний.

– Так ви йому машину купили, Катерина Львівна! Можете в ній ночувати. Нічого особистого. Ви нас в однокімнатній намагалися залишити, от і рахуйте, що ми до цих пір в однокімнатній. Ну куди ми вас покладемо?