Майже три десятки років шлюбу обнулились за один телефонний дзвінок
Як зараз пам’ятаю події трирічної давності. Ми зібралися всією родиною, у свекра був ювілей. Засиділися допізна за веселими розповідями, провітрилися, поїли домашнього шашлика, перегорнули сімейні альбоми.
У чоловіка було відмінний настрій, в ударі він згадав стільки історій! Навіть я не все знала, а вже діти взагалі вуха розвісили.
Коли вечір закінчився, старший син відвіз свекра додому. Алкоголю він в ті дні якраз не вживав, вони з невісткою дитину планували. Вирішили, ні краплі, поки дві смужки не побачать. Дочка залишилася ночувати у нас, ми потихеньку прибирали зі столу, мили посуд, про щось розмовляли, пам’ятаю, як багато сміялися.
Святкували у нас, не у свекрів: ділянка біля будинку великий, можна на свіжому повітрі посидіти. Ну і Боря, чоловік мій, після аварії ходить з важкістю, до свекрів на п’ятий поверх без ліфта для нього каторга.
До наливочки він добре приклався, я думала, спати піде, а він прямо біля комп’ютера відключився. Таня пішла в свою кімнату, я пішла будити чоловіка, щоб укласти. Вранці ж після крісла боліти все буде.
Але зачепила мишку – і темний екран засвітився, а там – листування в соцмережі.Листування з його колишньою співробітницею.
Колись він негативно про неї висловлювався, я навіть здивувалася: які у них можуть бути справи? На роботу, чи що, повернутися хоче? На автопілоті проскролила кілька екранів вгору – а там суцільні поцілунки, зізнання взаємні, якісь плани спільні.
Я навіть якоюсь частиною мозку зраділа: не так уже й поганий мій чоловік. І купатися він, виявляється, їздить, і в музеї ось побував в сусідньому місті. А вдома нічого не робить кілька років, як аварія трапилася. За продуктами мене звозити відмовляється – після роботи втомився. Зрозуміло, що він так затримується і де втомлюється, аж сил на черговий поцілунок немає.
Розповідати рідним я не хотіла, мати з батьком тут же заведуть своє: а ми тобі казали, що він ненадійний.
Але поки я приголомшена стояла біля комп’ютера, ззаду нечутно підійшла донька. Я не помітила, як вона прочитала і про музей, і про розваги їх …
Боже, сором такий, я не розуміла, що робити. Зате дочка розуміла.
Мам, ти ж його лiкyвaлa стільки років, він би і не встав без тебе. І на роботу через твоїх друзів влаштувався на хорошу. І квартиру свою продала, але відвезла на лiкyвaння …
А він ж так дякував, говорив, не варто цього роботи.
– Не варто, – погодилася моя дівчинка пошепки. І раптом набрала чийсь номер.
Я б довго мимрила, металася, рятувала сім’ю. Прощала і горіла від цієї отрути. Але Танька сказала в телефон: Забирайте свого Борю.
Чоловік прокинувся, і Таня продовжила:
– Тату, будь мужиком, збирайся. За тобою Світлана їде.
Ось так і розлучилася. Намагаюся не шкодувати. Але бути самотньою все одно погано.