Свекруха постійно критикувала мене, все помінялось, коли я налила їй її ж борщ

Знаєте, є така категорія людей, які навіть до стовпа докопаються. Ось моя свекруха з таких. Догодити їй не може ніхто. Як показала практика, навіть вона сама.

З Віктором ми одружилися півтора роки тому. Його мати, Світлана Володимирівна, всім своїм виглядом показувала, наскільки вона незадоволена. Я думаю, що тут справа не в мені, а в тому, що хтось улюбленого синочка посмів від неї забрати, адже поки ми з Вітею не стали зустрічатися, він жив з батьками і навіть не думав кудись рипатися.

Не тому що він мамин синочок, а тому що за просто так отримувати купу скандалів йому не посміхалося.

Коли ми з’їхалися, Світлана Володимирівна почала мало не кожен день приходити, щоб перевірити, що її синочок їв, в чому ходить, як його тут обходять.

Так я дізналася, що Вітині носочки обов’язково треба гладити (не дай Бог грибок!), на сніданок має бути каша, а на обід суп (не дай Бог гастрит!), а вологе прибирання повинно проводитися кожні три дні (не дай Бог алергія).

Подивившись на нежиттєздатного, на думку його ж матері, Вітю, я готова була збирати речі і валити, поки він не пoмep у мене на руках, як той тамагочі.

Другий виток боротьби за життя сина у свекрухи почався коли вона, власне, свекрухою стала. Кришталеві мрії, що я відвалила від її синочка, розбилися. Тоді мама чоловіка вирішила робити з мене людину.

– Чому ти не кип’ятиш білизну? – запитувала свекруха.

Тому що на дворі не кам’яний вік, хотілося відповісти мені, але я мовчала. Поради у мами чоловіка були на всі випадки життя.

– На батареї взимку завжди має бути вологий рушник, інакше в домі занадто сухо. Кондиціонери повітря шкідливі, потрібно купити вентилятор. Огірки маринують тільки зі смородиновим листям!

І плювати цій жінці на те, що вдома у нас стоїть зволожувач, без кондиціонера в будинку жити неможливо, а мариновані огірки ми з чоловіком не їмо, а значить і не маринуємо.

Але, звичайно, найбільше діставалося моєму вмінню готувати. Не можу сказати, що я прям чудо-кулінар, але чоловік лопає із задоволенням і добавки просить. Для мене це найкращий показник.

Тільки от свекруха вважає інакше. Тому будь-який візит Віті в рідну домівку закінчується тим, що мама зі сльозами на очах навантажує його їжею. Відмовитися він не може, щоб зайвий раз з мамою не скандалити. Мене ж така поведінка свекрухи радує – мені менше готувати. Якби вона замість моралей ще й білизну у нас прасувала, я б її навіть в гості кожен день кликала.

А вчора сталося те, що я сама ніколи не забуду, дітям розповім і онукам передати заповідаю. Експерт-кулінар сама себе розкритикувала. Діло було так.

В обід чоловік заскакував до мами за якимись речами і вона йому всунула літрову банку свого борщу. Чоловік притягнув його додому і попросив відразу ж звільнити банку, щоб він її закинув в машину і не забув віддати матері.

Я перелила борщ в маленьку каструльку і залишила на плиті, оскільки суп був ще теплий. Ну і пішла в кімнату працювати. Я працюю з дому, що для свекрухи ще один привід мною обурюватися, адже робота з дому це не робота. Годині о п’ятій вечора пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла свекруха.

Виявилося, вона була тут неподалік у подружки, а на вулиці почався дощ. Вона вирішила його перечекати тут, а потім попросити сина відвезти її додому. Привід так собі, на трієчку, явно не домашня заготовка, але що вже тут, впустила.

Світлана Володимирівна пройшла на кухню і принюхалася.

– Ти готувала? – заглянула свекруха в каструльку.

– Так, ось борщ варила, – збрехала я, щоб не слухати чергову лекцію, що я взагалі не готую для її хлопчика.

– Почастуєш? – хмикнула мама чоловіка. Я внутрішньо зраділа. Ось зараз я наллю їй її ж ідеального борщу і вона зламається від того, що не знайде, до чого причепитися.

Я налила свекрусі тарілку супу, підігріла і подала, намагаючись не витріщатися. Ложка, одна, друга, губи свекрухи скривилися.

– Ну ось скільки тобі повторювати, овочі треба по черзі в суп класти, а не все відразу бухати! Картопля розварилася, капуста жорстка, буряк дав бурий колір. Не борщ, а перевід продуктів, – винесла вердикт Світлана Вікторівна.

Я дуже намагалася не сміятися, але у мене не вийшло. Це була істерика, з якої мені не вдавалося впоратися. Свекруха подивилася на мене, потім на борщ, потім згадала, мабуть, що давала синові в обід, і пазл у неї склався. Поки я корчилася в кутку від сміху, вона швидко зібралася і пішла.