Треба думати тільки про себе. Правда, я зрозуміла це тільки в 50 років

Батьки мене попросили доглядати за вазонами. Я вирішила не тільки рослини полити, а й кухню прибрати. Ви думаєте, мені хтось подякував після повернення? Я тільки почула купу обурень на свою адресу, що розставила все не по місцях і використовувала занадто багато миючого засобу.

Я завжди думала, що моя місія – допомагати оточуючим. Мені здавалося, що люди це цінують, але я помилилася. Моя звичка стала моїм же ярмом.

Самопожертва раніше вважалося ознакою шляхетності, всі герої в книгах і фільмах так себе вели. Ось і я завжди простягала руку допомоги, як би мені самій не було важко. Я читала лицарські романи і представляла себе на їхньому місці.

Я навіть в транспорті шукала бабусь, щоб поступитися їм місцем і почути “дякую”. Коли хтось звільняв його замість мене, мене аж тіпало. Та й не всі бабусі раділи такій ініціативності, адже я була настільки змучена в свої 50 років, що виглядала їх ровесницею.

Бажання допомагати стало згодом одержимістю. Мені здавалося, що друзі зі мною через мою готовність завжди прийти на допомогу. Я витрачала гроші на забаганки друзів, жертвувала комфортом заради чужого щастя, забуваючи про свої бажання. Інтуїція підказувала, що мною користуються, але я відкидала ці думки.

Я завжди підміняла колег, залишалася допізна в офісі і писала звіт вночі, якщо того вимагав директор. Деякі співробітники думали, що я їх підсидіти хочу і припинили зі мною спілкування. Директор теж був не в захваті від мене, така вискочка його дратувала.

Одного разу я навіть думала скасувати подорож з майбутнім чоловіком, тому що колега попросив його підмінити.

– Досить думати про інших. Адже ми домовлялися, купили путівки. Ти завжди хочеш всім догодити, але в цей раз я не збираюся відпустку відкладати, – сказав він.

Коли ми одружилися, я почала дуже нав’язуватися. Я роздавала чоловікові поради, купувала йому одяг на свій смак. У підсумку, він перестав мені взагалі про щось розповідати. Чоловік віддалявся від мене, намагався уникнути моїх розпитувань і проводив час на самоті. Я розхвилювалася і запитала, в чому проблема.

– Я ділюся з тобою інформацією, але ти починаєш все переносити на свої плечі, мені це не потрібно. Я маю право сам вирішувати свої проблеми! – відповів чоловік.

Ви думаєте, я зробила висновки? Ні! Я перестала влазити в його робочі справи, переключившись на сімейні. У них з мамою були натягнуті відносини, і я вирішила їх помирити. Коли чоловік побачив “сюрприз” у вигляді його мами, він грюкнув дверима і пішов.

Я тоді і вирішила залишити чоловіка в спокої і взятися за дитину. Але з часом я помітила, що чим менше я втручаюся, тим краще все складається.

Я прийняла рішення відпочити і розважитися з подругою. Таня скаржилася, що від неї домочадці вічно щось вимагають, а вона нічого не встигає. І тоді мене осінило – я ж теж ніколи не думаю про себе, кожну вільну хвилину присвячую рідним.

Я не отримую жодного задоволення від життя, ніби з якоюсь місією справляюся. Як би я не намагалася, я не чула слів подяки. А все тому, що моєї допомоги, насправді, ніхто не потребував.

Чоловік називав мене “Чіп і Дейлом”, адже я завжди мчала на допомогу. Я сходила до психолога і дізналася, що у мене “синдром рятувальника”. Всі ознаки сходилися – я ніби прозріла і розбила свої рожеві окуляри.

Я завжди прагнула до найвищих результатів. Я завжди відмовлялася від допомоги. Я відчувала себе непотрібною, якщо не допомагала комусь. Я ставила чужі потреби на першу позицію. Я готова була допомогти навіть незнайомим людям. Я була впевнена, що впораюся з будь-якими труднощами, незалежно від їх складності.

Саме тоді я почала змінюватися. Я зрозуміла, що бути супергероєм – це не круто. Я знайшла для себе один спосіб, як позбутися цієї залежності. Коли мені розповідають про якусь проблему, я прямо в лоб питаю:

– Ти просто хочеш поділитися наболілим чи тобі потрібна допомога?

Як з’ясувалося, практично всі люди хочуть виговоритися, а впоратися з проблемою вони можуть і самі. Я ще не позбулася повністю від цієї згубної звички, але в свої 50 років я буквально розцвіла, позбавившись одержимості.