Мама не хоче платити за моє навчання, ну так нехай і від мене допомоги до старості не вимагає

Спілкуватися з мамою я перестала повністю, можете вважати мене після цього, ким хочете. Я впевнена, що права.

Якщо вже ти захотіла народити дитину, то потрібно думати, навіщо ти її народжуєш? Пограти з маленькою лялечкою або все ж дати можливість вирости і виконати батьківські обов’язки до кінця? Якщо дитину народжують, щоб до старості вона про тебе подбала, так потрібно навчити її “ловити рибу”, допомогти стати на ноги і тільки потім на щось претендувати.

Ми закінчили школу. Отримали атестати. Мої ровесники розлетілися по різних ВУЗах, клас у нас був дуже сильний, я чимало попрацювала, щоб стати в ньому однією з кращих.

Але батьки моїх навіть більш слабких однокласників знаходять можливість оплачувати їхнє навчання, а моя мама відмовилася навідріз. На бюджет я не пробилася, звернулася за допомогою до мами, але у відповідь почула:

– Дитинко, я і так для тебе зробила все, що тільки можна. Тобі вже 18, пора самій про себе піклуватися, ти і так дуже багато маєш безкоштовно. І живеш, не платиш за житло, і за стіл сідаєш кожен день. Але якщо ти себе вважаєш дорослою, то і утримуй себе сама. А ти все намагаєшся вдавати, що маленька. А запити у тебе не маленькі зовсім і претензії теж.

Ось так я і опинилася на роботі.

Не могла винести моя гордість натяку, що треба платити за житло і свою їжу, віддаю їй свою частину, нехай подавиться.

Я орала, як проклята, підробляла і офіціанткою, і продавцем на ринку, але все ж змогла зібрати гроші на навчання. За два роки знайшла потрібну суму, пройшла ще додатково курси, щоб заробляти. Ходжу до клієнток додому фотосесії новонародженим робити. Більше не потрібно до півночі терпіти докучання гостей в ресторані.

Стала хорошим фахівцем, змогла вступити на платне, потім спритно перестрибнула на бюджет, отримала диплом.

Мама тепер хвалиться, мовляв, дочка у неї інститут закінчила. Але яке відношення вона має до мого інституту? Я давно живу окремо.

Мама днями дзвонила, брат теж школу закінчив, проситься далі, в ВУЗ. Вона йому тільки киває, мовляв, сама вона безкоштовно вчилася, сестра змогла і він нехай викручується, як знає.

Взагалі порівнювати сьогоднішній день з часами союзу некоректно, тоді і без ВУЗу не соромно було жити, можна і роботу було знайти пристойну, і технікуми були прекрасні.

І де шукати роботу хлопцю, якому 17? Куди він піде, не в офіціанти ж, як я!

Брат їй твердить: раз народила, повинна допомогти освіту отримати. Мама чекає від мене підтримки, але я на його боці. Вирішила, буду сама братові допомагати хоч чимось.

Адже мама ніколи на нас грошей зайвих не витрачала, у нас навіть дні народження не відзначалися. І не тому, що ми бідно жили. Наприклад, двічі в рік мама їздила на море, але ми його ще не бачили. Ось і нехай в старості на море їде, одна, як завжди.