Батько не з’являвся в моєму житті 20 років, а згодом постукав в двері з дуже дивним проханням

Свого тата я не пам’ятаю, батьки розійшлися, коли мені було близько трьох років. Зараз мені 24 і в моєму житті він вирішив намалюватися, вимагаючи, щоб я про нього піклувалася. Такої злості і огиди я в житті не відчувала, як в помиї занурили.

Я все життя жила з мамою, батька не пам’ятаю. Він як пішов від нас, так і не з’являвся більше на горизонті. Навіть дзвінків на день народження не було.

Я ще в дитинстві вирішила, що тата у мене немає. Мене ніхто не нацьковував, просто дитині так, мабуть, було легше пережити. Мама просто про нього нічого не говорила, але фото, де він тримає мене маленьку на руках, з альбому не забирала.

Мама більше нікого собі не знайшла, поклавши всі сили на моє виховання. Вона намагалася, щоб у мене було все найкраще, за що я їй завжди буду вдячна. Вдень вона працювала продавцем на ринку, а ввечері шила речі на замовлення, руки у неї були просто золоті.

Іноді до нас приїжджала бабуся, мамина мама. Вона привозила з собою варення, лісові горіхи, якісь соління. Бабусю я любила, хоч і бачила дуже рідко. Її не стало, коли мені було років з десять. Бабуся з татової сторони не з’являлася ніколи, хоча і жила з нами в одному місті.

Свого часу мама приватизувала квартиру на нас двох, так що жили ми в своїй квартирі. У ВУЗ я поступила в нашому ж місті, починала потихеньку підробляти. Мама до того моменту шила на замовлення і викладала в технікумі за своєю спеціальністю швачки. Грошей виходило не дуже багато, але нам вистачало.

А потім маму якось дуже швидко підкосило і вона згасла за пару місяців. Я залишилась одна. Продовжувала вчитися, тому що мама дуже просила не кидати і закінчити освіту. Жахливо важко було.

Ось в цей час і з’явився батько. Він з’явився на порозі квартири з валізою. Я ледве його впізнала, він зовсім не був схожий на фотографії, які зберігалися в альбомі. Постарів, змарнів, погладшав.

– Як ти виросла, яка красуня стала! – примовляв він. – Що, не впізнала тата? Ну ще б пак, стільки років не бачилися. Чаю-то хоч наллєш?

Я була в такому шоці, що для чогось пустила його в квартиру. У мене було відчуття, що мені сниться кошмар, а я прокинутися не можу. Пішла на кухню, він за мною, щось розповідав, навіть сміявся.

Розповів сумну історію, як він через меркантильну другу дружину залишився без квартири, як в лікарні лежав. Розповів, що у мене, виявляється, є єдинокровний брат, йому вісімнадцять. Він багато чого говорив.

– Ти чого прийшов? – Я змогла нарешті відійти трохи від шоку.

– Як це – навіщо? Тато до дочки прийшов, а вона його запитує – навіщо! – Спробував обуритися татусь.

– Тобто, двадцять років від тебе ні слуху, ні духу не було. Десь там жив, другу сім’ю завів, а тут раптом про мене згадав. Чого б це? – Аж розсміялася я.

– Ну так ти ж одна залишилася, та й мені жити десь треба. Дружина-то моя, падлюка, провернула так, що я без квартири залишився. Ми ж сім’я, повинні разом триматися. Н виженеш ж ти рідного тата на вулицю?

– Вижену. Ти мені нічого в цьому житті не дав. Навіть не дзвонив, поки тобі хвіст не прищемили. Тому батьком я тебе не вважаю. Спасибі, що зайшов, всього доброго, не смію тебе затримувати.

Татуся аж перекосило. Він намагався на мене голос підвищити, до совісті моєї волати, але я пригрозила, що зараз викличу поліцію.

– Не хочеш по-хорошому, значить буде по-поганому. Я на тебе в суд подам на аліменти. Я дізнавався, ти мене повинна утримувати, батьківських прав мене ніхто не позбавляв. Так що будеш платити, як миленька! – З татуся миттю злетіла вся доброта і уважність. Він грюкнув дверима, а мені прям в антисептику скупатися захотілося. Так бридко.

Проконсультувалася з юристом. Він в чомусь мав рацію, є у нього можливість подати на аліменти. Але дуже шанси там примарні. Я вирішила не ризикувати і найняти адвоката. Дорогувато, але краще я один раз витрачу на юриста, ніж буду витрачати потім гроші на нахабного, огидного, меркантильного мужика.