Сусідська дівчинка, зухвала і невихована, внадилася ходити до мене їсти. Вже не знаю, що з нею робити

Я живу в невеликому селищі, тут приблизно дві-три тисячі чоловік живе. Є своя невелика школа. У нас всі один одного знають. І моя донька особливо здружилася з дівчинкою з сусіднього будинку.

Є така дитяча дружба, коли прямо ось “найкраща подруженько” і “ми будемо дружити все життя і заміж в один день вийдемо”.

Кілька років вже не розплітаються, але недавно я зрозуміла: треба щось з цими подружками робити, не той поруч приклад ходить.

Моя Надька зросла ведена, вона вірить книгам, вірить вчителям, намагається жити за правилами, тільки встигай їх нав’язувати. Готова ділитися, готова бути поруч і ведеться на всі витівки подружки. А ця зовсім інша, на ній не поїздиш.

Ця спритна активна дівчина постійно влипає в історії і Надюшку за собою тягне. То вони замкнуться в гості до хлопчаків, причому помітно старших, то підуть гуляти кудись за село в ліс.

Батьки Тані – звичайні люди, зайняті, як всі в селі. Розводити церемонії з дочкою у них часу немає. Ось вона і розважається, як уміє.  Ось вона і липне до Наді. Вона тягнеться до нас кожен день, просто пасеться під дверима і шморгає всередину при першій же можливості.

А оскільки Надя йде за нею, я вважаю за краще не виганяти, а залишити її в будинку або на подвір’ї, аби на очах були. Адже накричати і вигнати дитину не можна, на рівному місці-то!

І ось мої красуні їсти після школи – до нас. Сідають за уроки удвох, разом грають, разом гуляють. Навіть якщо Надя зайнята по будинку, Таня теж поруч треться, може навіть з ввічливості за компанію ганчіркою повозити.

Я б терпіла, але мені не подобається кожен день її годувати обідом і вечерею. Доньці кажу: йди на кухню, і вони тут же з’являються вдвох. Таня не червоніє, бере ложку і навалюється на їжу, ніби не снідала. Підмітає зі столу все: від компоту і фруктів до першого і другого. І хліба не залишить!

Не жаль погодувати дитину, але особисто мені прикро, що у неї свої батьки є. І я не пам’ятаю, щоб Надю в сім’ї Тані годували хоч раз, вони навіть в день народження видають доньці кавун і пляшку квасу, відправляють на річку – і все.

Якби ми могли утримувати двох дітей, я б двох і народила, але ми скромно живемо, розраховуємо на свої сили. Годувати дочку дешевими продуктами без білка – теж не варіант.

Я Тані навіть пояснювала, хай іде додому їсти, а потім повертається. Але та починає нити, що тільки супу поїсть і більше нічого не буде. І починається по другому разу.

А мама її що? За словами Тані або вдома її немає, або не готувала. Або несмачне. І що мені її, качалкою виганяти?

Я намагалася поговорити з її батьками – а отримала славу на все селище. Що жадібна, супу дівчинці пошкодувала. Мовляв, якби Надя прийшла – її б нагодували без розмов. Тільки чомусь діти до Тані додому не ходять. Хоч переїжджай, справді.