Карма – штука невідворотна, кожна сльозинка повернеться тисячократно

Все починалося всупереч її волі: хлопець після знайомства збожеволів.

Клявся в любові, обіцяв і зірки з небес, і будь-який каприз. Запевняв: ні жити без неї, ні дихати не хоче. Дізнавшись її номер, писав з ранку до вечора, вона навіть не читала цей потік повідомлень.

Дівчина була вихованою і знала: якщо відмовили – не лізь. Траплялося, відмовляла, і ніхто її не переслідував. Вона теж пережила нещасне нерозділене кохання, але не дозволяла собі навіть натяку на адресу симпатичного хлопця.

І тут такий настирливий, звідки він взявся? І чого лізе?

Вона визнавала: симпатичний, так. Підтягнутий. Не лається, забезпечений. Бізнес у нього свій, приємно показати такого і подружкам і батькам.

Більшість вчепилися б в подібного залицяльника, але Валерія не рвалася у вир з головою. Вона вважала за краще відчувати свободу, знати, що вибирає коханого, кожен день з ним – з доброї волі, а не в зашморгу, не в клітці. Та й пам’ятала ще про свою нерозділену закоханість.

– Дурочка, я все одно тебе дістану! Дивись не пожалій, ти ж навіть не уявляєш, як тобі буде зі мною здорово, пошкодуєш про кожен втрачений день.

Їй подобалася ця відданість, пристрасть. Але дівчина точно знала: є і перешкода. Що заважало спробувати хоча б поцілуватися?

Так діти заважали, діти і дружина. Вона точно знала, роман з одруженим – дно. І ще гірше, якщо діти. Тим більше, її власний батько пішов від мами колись.

Валерії було років п’ять, коли мама ридала з ранку до вечора, говорила дочці:

Їй все повернеться, заплатить за кожен поцілунок, за кожен світанок. – Валерія не розуміла про світанок, але звучало красиво.

У новому шлюбі народилася дитина, Валерії брат. А батько спився, пацану і двох не виповнилося. Ось такий бумеранг прилетів.

Вона подумала ще раз, вирішила: точно ні. Не треба їй краденого щастя. Ледве отримала диплом, купила квиток подалі, в інше місто, налагоджувати нове життя. Щоб ніхто не бентежив. І шанувальник тут же відстав, залишився з дружиною.

– Не так уже й любив, – сказала дівчина відображенню в дзеркалі.

Незабаром до неї залицявся начальник з нової роботи. Новенька йому подобалася: скромниця, порядна і працьовита. Вона не розносила і не збирала пліток, не полювала за багатими нареченими. Спокійна, трохи прохолодна, вона хвилювала.

Валерія погодилася на побачення, адже кільця на його пальці не було. Але вже в ресторані уточнила:

– А ти точно не одружений?

– Невже ти навіть від вечері відмовишся, якщо так?

– Звичайно відмовлюся.

– А раптом я кільце зняв? – обличчя Валерії витягнулося, і хлопець простягнув до неї розкриті долоні: – та жартую, давай паспорт покажу!

– А покажи! – несподівано попросила дівчина.

Одружилися вони через рік. Валерія впевнена: якби вона вона відповіла взаємністю тому прихильнику, не було б в її житті ні чоловіка коханого, ні синочків.