Родичка збирала полуничні хвостики, але їй було при мені ніяково. Розговорилися, тепер збираю їх сама

Родичка моя з далеких, по чоловікові. Є такі люди в родині, що роками не спілкуєшся, поки життя чого-небудь не підкине, ось і їй допомога по моїй частині знадобилася. Я заїхала за документами, жодного разу в неї не була. Вона запросила на чай, навіть не розраховувала, що погоджуся, а я вирішила зайти. Вони пішла на кухню першою і якусь миску прикрила.

Я уточнювати не стала, яка мені різниця, чим вона тут зайнята була?

Але потроху розговорилися, виявилося, обидві фанатичні дачниці, причому любимо ягоду вирощувати. Чай у неї теж був приголомшливим, з насиченим ягідним смаком. Ось так і з’ясувалося, що дама збирає хвостики від полуниці.

Я тільки розсміялася, у мене ці хвостики без варіантів відправляються в компост. Або у відро для сміття.

– А чай тобі як? – Вона хитро посміхалася.

– Чай відмінний, все думаю, як у тебе сорт випитати.

– І тут вона дістала цю саму миску, повну полуничних чашолистків, що з ягід відривають. Ось, каже, збираю і сушу. Потім з заваркою змішую.

– Ну треба ж! Я ж теж люблю ці всі прості домашні трав’яні збори, теж змішую магазинну заварку з чимось корисним. А тут таке!

Полуничний чай у нас в ходу, тільки ось я надумала для нього різати і сушити полуницю, то в сушарці, то в духовці. Клопітно воно, та й потім ягідки відволожуються, погано зберігаються. Чай з ними теж не сказати, щоб кращим був, ніж у родички.

Я у неї тільки одне запитала:

– А миску-то чого сховала? Невже це секрет?

– Та не секрет, просто ти така дама-юрист, думала, сміятися будеш. Або вирішиш, що ми живемо зовсім бідно.

Загалом, я висновки зробила.

Збираю тепер полуничні хвостики, сушу, – і зберігаю, як зіницю ока. Або заморожую, якщо часу немає, висушити можна і потім, навіть взимку. Додаю в заварку ложку хвостиків – і літо немов заглядає до нас на вогник, наповнюючи нас хорошим настроєм, вітамінами і чарівним ароматом.