Старенька подала на сина в суд, таємниця, яку їй довелося розкрити, позбавила всіх дару мови

Ольга Миколаївна сиділа на лавочці під вікнами свого будинку. На годиннику була 4 ранку, але Ольга Миколаївна не могла більше перебувати в будинку. Порожні кімнати і тиша тиснула на стареньку, не даючи спокійно спати.

На серці була тривога за сина. Останнім часом Міша став дивно поводитися, змушуючи Ольгу в 4 ранку сидіти на мокрій лавці і переживати за єдиного синочка.

Cусіди нахвалювали Михайла, і було за що.

– Ой, Миколаївна, пощастило тобі з сином! І по господарству допомагає, і одну не пускає, – говорили сусіди.

Міша і правда був рукатий хлопець, відвідував матір кожні вихідні. До того, як одружився. Дружина його не любила село, і Міша перестав відвідувати Ольгу Миколаївну. Невістка легко маніпулювала сином Ольги, і той не чинив опору. Коли заходила мова про поїздку в село, різко з’являлися справи на роботі. На рідну матір у Михайлика не вистачало часу.

Синові Ольги Миколаївни недавно виповнилося 27 років. Михайло працював на заводі завідувачем виробництвом. Отримував хороші гроші. На роботі познайомився з дівчиною Настею, в яку і закохався.

Батьки дівчини були при грошах, і балували доньку. Можливо, це і відбилося на характері Насті.

Після знайомства Міша одразу привіз кохану до мами познайомитися. Чи знав він, що це був єдиний раз, коли Настя приїхала до його матері?

Весілля Михайла та Анастасії пройшло з розмахом. Батько не пошкодував коштів і виконав всі примхи дочки.

Ольга Миколаївна часто роздумувала, як настільки різні люди знаходять один одного і створюють сім’ї. Мишко добрий, начитаний, може підтримати бесіду. Настя була протилежністю Михайла. Мовчазна, цуралася людей. Розумних фраз від неї і зовсім не варто чекати.

Ольга Миколаївна якось згадала в розмові про роботу і освіту. Відповідь невістки залишила її в подиві.

– Працювати повинен мужик, його обов’язок сім’ю забезпечувати. З чого це я повинна заробляти? Я навіщо заміж виходжу? А освіта у мене є. Вмію рахувати і писати, більшого й не треба дівчині. Дипломи всякі лише час забирають, і без них прожити можна, – відповіла Настя.

Ольга Миколаївна не зважилася щось заперечити. В особисте життя сина вона не хотіла лізти. Самі розберуться. Тільки напередодні весілля Ольга попросила сина добре обміркувати все, і зважити всі «за» і «проти».

– Може рано все це? Погуляйте ще трохи? – дала напуття мати.

Але Мишко не прислухався до її словам. Вже дуже він любив Анастасію.

Ольга все життя прожила в цьому селі, в своєму затишному будиночку. Лише одного разу поїхала в місто на заробітки. Повернулася жінка вже з малюком на руках. Всі сусіди почали обговорювати. Кожен вважав своїм обов’язком згадати гулящу Олю або крикнути їдке зауваження її слідом. Оля не реагувала. Вона знала, що це пройде. Так і сталося, і в селі настала тиша.

Міша ріс спокійним хлопчиком. Мати оберігала і ростила в турботі свого малюка. Вчила життю, давала поради і настанови, підтримувала і вірила в сина. Син же в свою чергу приносив додому хороші оцінки, був слухняним і спокійним.

Михайло виріс, і тепер він допомагав і оберігав маму. Закінчивши школу, він поїхав працювати в місто, де отримав хорошу посаду на заводі.

Після весілля Михайло продовжував допомагати матері з городом і домашніми справами, надсилав гроші, приїжджав на вихідні. Але незабаром така допомога припинилася.

Ольга Миколаївна справлялася з усім сама, поки здopoв’я зовсім її не покинуло. Своє господарство дозволяло жити на пенсію, та й реалізація яєць та курочок приносило хоч якусь готівку. Але і це пішло. Ольга залишилася одна, без грошей, без допомоги, та й їжі часом не вистачало. Худобу продала, а більше і немає нічого у бабусі.

Ось сидить Ольга на улюбленій лавочці, і розуміє, що зиму не пepeживе. Дров немає, грошей теж. На сина вона вже не сподівалася. Багато місяців минуло з того моменту, як син перестав брати трубку. «Забули. Залишили пoмиpaти », – проносилося в голові бабусі.

У роздумах Ольга не помітила, як в її сторону направляється сусідка.

– Миколаївна, чого сумна така? Вмep хтось? – запитала сусідка.

– Поки ніхто, але зиму пережити буде тяжко, – зітхнула Оля.

Сусідка Валя запропонувала Ользі чай, і та охоче погодилася. Уже за чашкою чаю сусідки розговорилися. Зайшла мова про Мішу.

– Я от не розумію, Олька, ти чого свого сина не змусиш платити? Подала б на аліменти, і по заслузі йому. Ти виховувала його, годувала, поїла, одягала, нехай тепер він повертає борг.

– Не по-материнськи це якось, – засумнівалася Миколаївна.

– А хай знає, як мати залишати в голоді пoмиpaти. Ми звичайно тобі допоможемо, не залишимо, але Мішку твого треба провчити. Нехай держава змушує, раз сам не розуміє. Інакше взимку тяжко тобі доведеться, – підсумувала Валя.

Про Мішу сусідки більше не говорили, але слова Валі засіли у бабусі в голові. Може і правда ризикнути. Втрачати-то їй вже нічого.

Ольга Миколаївна подала заяву в суд.

Настав день суду. Органи влади приїхали прямо в будівлю сільського клубу. Подивитися на сімейні розбірки зібралося все село. Старенька раділа, що хоч так Міша відвідає рідну землю.

Коли Мишко побачив матір, на очах навернулися сльози. «Я так скучив, я так перед нею винен», – подумав він, бачачи маленьке згорблене тіло любимої матері.

Міша давав свідчення першим.

– Я винен в тому, що не зміг приділити матері увагу. Постійно на заробітках, взяв підробіток, немає часу і сил навіть телефон дістати. Я регулярно даю грошей дружині, щоб та привезла матері одяг, продукти та інше по господарству.

Жодного разу я не залишив маму без гроша в кишені. Але як виявилося, дружина ніколи не приїжджала до мами, і гроші мої мама не бачила, – не витримавши, Михайло пустив сльозу.

Ольга бачила, як засмучений він зрадою дружини, і як сильно звинувачує себе в цьому. Але на Насті не було й сліду каяття.

Суд викликав Анастасію. Розкішний одяг, манікюр, укладка видавали в ній статну дівчину.

– Я регулярно переказувала гроші свекрусі. І приїжджала на допомогу по господарству, і одяг привозила новий. Але подивіться! Вона ходить в цьому мотлосі! Я так старалася, підбирала їй наряди на всі випадки життя, а вона так ганьбить нас.

Самі подивіться, начепила якусь стару хустку з дірками, рваний одяг наділа і прийшла, щоб її всі пошкодували. А з Міші ще грошей отримати хоче, мало все їй. Мабуть татуся Міші теж обікрала до нитки і втекла з сином назад у село. Чого ж ви не говорите, хто батько його?

Від такого нахабства невістки у Ольги потемніло в очах. Стиснувши кулаки, вона встала за стійку і почала свою промову:

– Я сподівалася, що віднесу цей секрет з собою в могилу. Але доведеться розповісти. Коли я вирушила на заробітки, жила в гуртожитку. І стежка до заводу, де я працювала, проходила через двори, так коротше.

В один вечір, коли темно було і малолюдно, я втомлена поверталася зі зміни. І так я задумалася, що не відразу зрозуміла звідки йде дитячий плач. Заглянула в кущі. Лежав у корзиночці в пелюшці малюк, а з ним і записка. «Пробачте нас». Зрозуміло було, що мати знала про популярність цієї стежки, інакше не залишила б малюка на вірну смерть.

Взяла я на руки згорток з дитиною, а він зітхнув, до грудей моїх притулився і засопів, заснув. Стислося моє дівоче серце. І забрала я собі хлопчика. Назвала Михайлом і прізвище своє дала. А таємницю цю на тій же стежці присягнулася нікому не розповідати.

У залі настала тиша. Жителі села були в шоці, адже до цього дня всі були впевнені, що Олька просто нагуляла хлопця. А Міша не вірив своїм вухам. Все життя він жодного разу не замислювався про таку можливість. Ні краплі сумніву в тому, що ця жінка його мати, у нього не було.

– А хустку цю, – продовжила Ольга Миколаївна, дивлячись на невістку, – я буду носити завжди. І помру в ньому, і поховають мене в ній. Тому що мені її Міша подарував з першої своєї зарплати.

Ольга заплакала. Хтось в залі теж почав плакати. Міша стояв, а по обличчю котилися сльози. Але це не сльози образи і злості за обман. Це сльози вдячності і любові.

– Пробач мене, мама, пробач! Я так винен перед тобою! Я такий дурний! Я так тебе люблю!

І стояли вони, обнявшись ще довго-довго.

І більше Міша не залишав маму одну. Кожні вихідні приїжджав, дзвонив кожен день. А Настю він вигнав. Не пробачив зради і брехні. А та довго одною не залишалася. Знайшла собі чергового дурного дядька.

Міша зустрів свою любов, сусідську дочку. Так і зародилася сім’я. А зовсім скоро, Ольга Миколаївна стане бабусею. Дай Бог, не один раз.