Якщо не пощастило і дружина дісталася нечупара, що можна зробити? Розповідаю, як ми живемо

Чесно зізнаюся відразу: я типовий чоловік, що не прагне в ЗАГС. Жінку свою так і називаю, моєю жінкою. Навіть дружиною називаю, щоб було зрозуміліше. І вона мене чоловіком, як ще називати людину, з яким і власність спільна є, і діти? Але от не дійшло до справи, розписатися і все таке.

Може бути, Аня сама винна в чомусь?

Починалося все ідеально, та й зараз з боку все здається прекрасним: житло купили, діти здорові, хлопчаки. Але Аня повністю змінилася.

Спочатку я жив з демо-версією. Вона постійно готувала смачненьке, стежила за порядком в будинку, все блищало. Відмінна господиня і мама.

Сьогодні дружину як підмінили. Зламалася, чи що? Я зрозуміти не можу, чому навколо росте і множиться справжній хаос?

Гора немитого посуду в раковині. Все розкидано.

І я не можу їй вірити, якщо вона обіцяє прибрати все. Доводиться самому займатися порядком, поки вона сидить за серіалами. Не приберу – доведеться жити в хаосі, це просто нестерпно.

Я, зрозуміло, так жити не хочу. Шукав способи розбуркати свою подругу, вплинути на неї. Погрожував піти. Дзвонив її батькам, хай, мовляв, розбираються з дочкою, раз порядку не навчили. Потім заблокував інтернет в надії, що їй робити буде нічого.

Ха! Думаєте, допомогло?

Вона з села, і раніше я сміявся над стереотипами, але зараз бачу: вона не хоче розвиватися, поводиться, як справжня сільська тьотка. Їй навіть все одно, де спати, вона може до ранку залишатися в кріслі перед телевізором.  Їй навіть на дітей плювати, вони тягнуться до матері, просять спілкування, пограти з ними – а вона гаркає, що заважають їй витріщатися в телевізор.

Колись я скептично ставився до жіночої дружби, але зараз би щасливий був, якби вона привела подружок. Але їх немає, їй потрібен тільки інтернет.

А найголовніше – наше особисте життя теж розладналося.

Вона набрала вагу, і пристойно, двоє пологів дають про себе знати. Але Бог з ним, з вагою, якби вона намагалася до мене проявити інтерес, якось доглядала за собою і намагалася мене порадувати. Але я з її боку не чую ні компліментів, ні натяків, вона холодна. Ніякого натхнення не викликає.

Я дарував їй різні штуковини, щоб полегшити побут – вона ними не користується. Стоять нерозпакованими і в’язальна машина, і нова сковорідка.

Просто ненавиджу ходити з нею за продуктами. Вона не йде за ними сама, скаржиться, тягати важко. Купує тільки великі упаковки, каже, за кожним яблуком не набігається. А мені важке теж не можна носити. Таксі викликати не хоче, каже, дорого, машина ж є.

Зате вона сама ненавидить зі мною в ліс ходити. Я б її вивів і ягоди набрати, і грибів. Але вона скаржиться: пішки та з зайвою вагою тягатися по байраках їй нецікаво.

Терпіння мого вже не вистачає. Я все думаю, з якого моменту я помилився? Чому дозволив їй розпуститися і зовні, і внутрішньо?

Мрію, щоб у мене була нормальна сім’я, весела, активна і красива дружина. Мені хочеться чимось цікавитися, виходити погуляти, щось вивчати. Але дружина сидить, немов купа компосту. І я поруч з нею розкладаюся теж.

Намагаюся якось урізноманітнити дозвілля, купив їй бігову доріжку, дарував абонементи на йогу – вона тільки фиркає. Але скаржиться, мовляв, разом нікуди не вибираємося. А сама тільки їсть і товстішає. А бігова доріжка стоїть без користі.

Я наполіг, щоб вона вийшла на роботу, хоча б трохи спілкування. Вакансія була в дитсадку навпаки, думав, метушня з дітьми її розтермосить. Але вона влаштувалася туди кастелянкою. Сидить, їсть, п’є чай. Товстішає.

А я роблю всю роботу по дому, встигаю на роботу і працюю там за всіх, не розраховувати ж мені на жіночу зарплату. Одна віддушина – гараж.

Теща вважає мене ворогом, тесть підколює. Терпів я довго, одного разу огризнувся – і вони більше зі мною не спілкуються. Дружина у них нещасна жертва, яку я мучу. А жертва сидить, дивиться в телевізор і навіть до психолога йти відмовляється.