Не знаю, що робити з сусідкою. Спершу потайки огірки з теплиці тягала, тепер на зло паскудить. Вирішила поставити камеру
Я найщасливіша людина з тих пір, як вийшла на пенсію. Чотири роки вже насолоджуюся спокійним життям, діти виросли і зажили своїм розумом.
Сама я – проста сільська тітка, в кращому сенсі цього слова. Правда все свідоме життя прожила в місті, але я сумувала і по городу, і за власним молоком, мріяла: вийду на пенсію, віддам квартиру дітям, нехай живуть, як хочуть. А мені б будиночок старий підправити, батьківський. І буду солити огірки бочками, щоб всім вистачало.
Звичайно, ми постійно їздили в наше село, воно не з тих, що зачахло, ні. Жителів там вистачає. Хтось цілий рік живе, хтось на сезон наїжджає, але люди є.
Наш клаптик землі в 9 соток здорово нас виручав: і картопля домашня, і дерева фруктові є, і економія, і здоров’я.
У страшні 90-ті я навіть виживала з дачі. Ростила на продаж квіти, відносила їх до перону або в місто везла. До 1-го вересня під замовлення, всім ж хотілося недорогих квітів.
Загалом, сільські жителі мене пам’ятали, і я декого пам’ятала теж. Далеко від міста інакше не виживеш, потрібно один за одного триматися. Тому всі біжать один одному на виручку, хоча і конфлікти теж трапляються, куди без них? Але знаходимо способи розібратися, помиритися, ворожнеча в селі – вірна смерть.
Сусідку свою по паркану я знаю багато років, мамина подруга. Ми навіть хвіртку зробили, щоб одне до одного ходити. Дружимо, допомагаємо в міру сил. Я Людмилу Петрівну і в поїздки відпускаю, поливаю її грядки, закриваю в шторм, котів годую. Вона відповідає взаємністю: козу подоїти, полити – свята справа.
Але останнім часом трапилася напасть: огірків не стало. Начебто зав’язей повно, думаю: ось скоро наберу, тут три, тут п’ять … Завтра прийду – немає молоденьких моїх огірочків. Залишається парочка в кращому випадку. Кішка їх, чи що, тягає?
Поскаржилася синові, той мені камеру тихенько поставив. Так і з’ясувала: Людочка Петрівна наша за огірками ходить. За крадіжкою я її ловити не хотіла, хотіла мирно поговорити.
Запитала, ну навіщо так? У неї своя теплиця є, а в мене діти, онуків вже троє, як мені без огірків-то? Куди їй з цілої теплиці урожай?
Сусідка образилася, заявила, мовляв, вона нічого не знає. Але я не хотіла її в запис камери тикати, сподівалася, вона якось вибачиться, вирішимо що-небудь. Сподівалася їй обличчя зберегти, але мабуть даремно.
Тепер від неї суцільні капості. То перекриє мені парник, коли розкрити треба. То воду зіллє з бочки, на кшталт самі кран не закрили. То настукає, мовляв, сміття викидаємо, багаття палимо в недозволених місцях.
Так і не розумію, що їй так ці огірки знадобилися? Тридцять років дружимо, а тут різко вся взаємодопомога і дружба коту під хвіст, може, у неї вже вікове?