Якщо син подорослішав, потрібно триматися подалі від матусі. Розповідаю, чим небезпечно застрявати біля спідниці

Мені 24. Рік тому я закінчив інститут і з усією головою поринув у роботу. На цьому місці я працюю вже кілька років, але навчання не давало розвернутися. Але воно того вартувало: я не витрачав час на розсилку резюме, встиг себе зарекомендувати і налаштований на кар’єру. І на хороші заробітки.

Справа в тому, що мрія моя – власне, окреме житло, я згоден навіть на саму маленьку кімнатку, аби не продовжувати жити з мамою і з бабусею.

Я переконаний, для дорослої людини побути на самоті, наодинці з собою – така ж базова життєва потреба, як поспати чи поїсти. Але вдома з двома жінками неможливо зосередитися на власних думках, вони не можуть не смикати мене навіть п’ять-десять хвилин.

Їм байдуже, чи навчанням я зайнятий, чи готуюся до роботи або просто спілкуюся з кимось по відеозв’язку. Вони хочуть спілкуватися, зовсім не можуть зайняти себе самі і затикають порожнечу мною.

Мама виховувала мене на самоті, все життя працювала санітаркою на малесенькій зарплаті і ні до чого більшого не прагнула, хоча можливості були. Заявляє, що робила для мене все, що ми прекрасно жили і вона дала мені чудову освіту. Ну як дала? Я вигриз її зубами, зробив все, щоб потрапити на бюджет, на платне грошей не було.

І тепер я намагаюся хоч якось переломити ситуацію – але мені тут же кажуть, навіщо це треба?

Мама щиро не розуміє, що вона творить, коли бере мій телефон і відповідає начальнику “Андрюша в туалеті, він передзвонить”. Вона хоче бути присутньою в моєму житті навіть в цій інтимній справі, і я відчуваю це чимось нездоровим, мені хочеться відсторонитися. Час заміни памперсів пройшов давно.

Як хлопчик, що ріс без батька, я злюся на жінок, але намагаюся працювати над собою. Вчуся домашнім справам, хоч і не сидів поруч з батьком, коли той ремонтував розетку або машину.

Я намагаюся нормально спілкуватися з дівчатами – але ревнивий інтерес до цієї теми з боку мами і бабусі мене гальмує. Чути розмови в дусі “Ну хлопчикові ж треба” – за межею добра і зла. Вони взагалі не повинні думати про це.

Не повинні ні в якому разі входити до підростаючому хлопчику в спальню, будити його, стягуючи ковдру, якщо ви розумієте, про що я. Є речі, про які мама повинна “не знати” до останнього.

Потрібно відділятися від матері, і їй потрібно відокремлюватись від дорослого хлопця. У самостійні справи, рішення, турботи. Не помічати його кімнату або хоча б дати спокійно з’їхати без виклику швидкої і імітації хворого серця.

І я вже близький до переїзду. А поки буду відкуповуватися від мами і бабусі, щоб побути на самоті. То відправляю їх в кіно, то в річковий круїз. Але мама вбила собі в голову:

– У мене вже є чоловік, ти. Іншого не треба!

Я ось не проти, щоб у неї з’явився чоловік і вона злізла з мене зі шкарпетками, пиріжками та нетактовною цікавістю. Живий здоровий? Це все, що їй потрібно знати.

Варіантів мало: або дорослішати і ставати самостійним, або бігти в міцні напої і ставки на все підряд. І слухати, як розчарував матусю.