Чомусь вирішила приховувати від чоловіка скільки я насправді заробляю, як виявилося, це було моє наймудріше рішення

Те, що життя може бути досить жорстоким, я зрозуміла на четвертому курсі університету, коли мій хлопець, з яким я була 9 років, мене зрадив. Я довго відходила від цього, але все ж зустріла гідного чоловіка і ми одружилися. Через рік я народила дитину і пішла в декрет.

До декрету я працювала на підприємстві, яке робило меблі з дерева. Для мене робота була не важкою та й дохід приносила стабільний, тому я вирішила в декреті не засиджуватися. Коли синові стукнуло два роки, я повела його в дитячий садок, а сама повернулася на роботу. І на мене чекав великий сюрприз…

Як виявилося, наша фірма практично обанкротилася і штат активно скорочувався. Звісно, я в списку на звільнення також була. Але це мене не налякало, навпаки: в мені прокинувся величезний азарт і я почала працювати, як то кажуть, за чотирьох. Через пару місяців про моє звільнення і мови не було.

Ми змінили вектор розвитку і почали активно продавати продукцію через інтернет. Наша фірма дуже різко почала розвиватись. Згодом я отримала підвищення і моя зарплата виросла аж в чотири рази! Хоча й до цього зарплата була більш ніж пристойна.

Я була на сьомому небі від щастя. Приїхавши додому я відразу почала хвалитися чоловікові радісною новиною. Але він це сприйняв так холодно, що я сказала, що зарплата виросла тільки в півтора рази.

Минуло вісім років. Весь цей час “зайві” гроші я відносила в банк і ставила їх на картку свого сина. Совість мене абсолютно не мучила, адже я не тратила ці гроші на себе, на розваги, чи на якісь дурниці, а на досить важливу справу.

Так тривало до того часу, поки я не прочитала в телефоні свого чоловіка переписку і не дізналася про його коханку і дитину від нього, отже мій благовірний жив на дві сім’ї. Я вирішила довго не тягнути і подала на розлучення.

Так моє сімейне щастя прийшло до кінця. Єдине, що радує, що моя “подушка безпеки” не дасть мені з сином пропасти. І я ніколи не забуду, як мій чоловік сміявся коли я збирала речі і говорив, що без нього ми з сином будемо жебраками.