2 рази в тиждень тато йшов з дому на кілька годин, а повертався веселий і повний сил
Я тоді була ще зовсім маленькою, років 10. Мій старший брат, з яким я мало спілкувалася, майже завжди бігав у дворі з друзями. А я була маминою помічницею і намагалася бути їй правою рукою по господарству.
Тато мій цілий день працював на заводі, а ввечері приходив додому. Поки він мився, ми з мамою накривали стіл гарною скатертиною і сідали вечеряти. Мати свердлила батька важким поглядом, а він дивився в тарілку і робив вигляд, що нічого не помічає.
– Сьогодні знову підеш? – грізно запитала мама.
– Піду, – тихо, але цілком серйозно відповів батько.
– Скільки можна туди ходити? Ти вже не школяр!
Мені завжди було цікаво куди тато ходить. Двічі на тиждень, після роботи він збирався і йшов, а додому приходив в чудовому настрої.
– А куди ти йдеш? – запитала я.
– До коханки! – крикнула мама. – Потім приходить і наспівує веселі пісеньки!
Після цього ніхто не сказав ні слова. Мама пішла мити посуд, а батько надраяв лакові туфлі, надів новенький піджак і елегантний капелюх. Попрощався і пішов. А я ніяк не могла повірити маминим словам.
– Він і справді до коханки пішов?
– А ти сама подивися, вже не маленька, – відповіла мама.
А я що? Довго не роздумуючи, одягла сукню, взула туфлі і вибігла на вулицю. Ледве тато завертав за ріг, я тихенько йшла за ним. Так ми дійшли до місцевого палацу культури.
Далі, тато пішов до дверей. Я ніяк не могла зважитися зайти туди, боялася побачити страшне. І тут раптом відчула на плечі чиюсь руку. До мене підійшла красива жінка і сказала:
– Що ти тут стоїш? Заходи!
Так вона заштовхала мене всередину. Там я побачила невеликий зал для вистав. Стільчики для глядачів стояли в кілька рядів, а на сцені сидів мій батько. Він був в образі короля і виконував арію важким-важким басом. Я так і сіла на перший-ліпший стілець. Звичайно, він мене бачив, але ніяк не реагував. Він був справжнім артистом!
Після репетиції ми з татом купили морозиво і весело йшли додому. Тепер я розумію, чому мама назвала театр коханкою. Просто вона ревнувала його до такого захоплення, адже він завжди повертався додому радісним і веселим.