Відкриваю двері, а на порозі стоїть молода дівчина і просить відпустити мого чоловіка

Ми з чоловіком живемо разом уже років тринадцять. Після знайомства зустрічалися два роки, а потім одружилися. Дітей завести довго не могли – років десять не виходило.

Лише на одинадцятий рік шлюбу мені вдалося завагітніти і народити дівчинку. Наше щастя було складно описати словами. З тих пір чоловік ще більше наді мною трусився – буквально пилинки здував.

Після народження Каріни все змінилося … чоловікові постійно заважала малятко. Він спати хотів після роботи, втомлювався, а дитина плакала ночами. У підсумку я з дитиною стала спати в іншій кімнаті. Вирішила дати чоловікові можливість виспатися. Адже він йшов на роботу раненько, а я з донечку ще вдень спала. Ну або дрімала.

Коли я переїхала з дочкою в окрему кімнату, то почуття чоловіка до мене охололи. Він став працювати довше, а приходив зовсім втомлений. У підсумку ми практично перестали з ним спілкуватися. Все, що я від нього чула: “Я дуже втомлююся, не хочеться мені вже розмовляти”.

Я могла всього очікувати, тільки не того, що у Руслана хтось з’явиться на стороні.

Одного разу в двері нашої квартири подзвонили. Я як раз чекала свою знайому, тому швидко відкрила двері без будь-якої обережності. Стоіяла на порозі юна леді. На вигляд їй було не більше двадцяти п’яти років. Вона ввічливо привіталася і каже:

– Анна? Я хочу дуже серйозно з вами поговорити з приводу вашого чоловіка.

Я стояла і не знала, як мені реагувати. Якась дівка приперлася до мене додому і збирається про щось говорити про мого чоловіка. Її серйозність мене насторожила. Я покликала її всередину – не при сусідах ж продовжувати розмову. На кухню вона йти не захотіла і почала говорити прямо в коридорі.

– Річ в тому, що ми з Русланом зустрічаємося.

Я була, м’яко кажучи, в шоці. І не знайшлася нічого іншого сказати крім як:

– Що ви хочете цим сказати.

– А що тут незрозумілого? Ви погано мислите? Я ж ясно висловлююсь – у нас роман з вашим чоловіком. Я хочу попросити вас, щоб ви від нього відстали і більше не тримали. Просто не скандальте і відпустіть. Він не може поговорити з вами безпосередньо, щоб не травмувати. Ось тому я вирішила поговорити сама.

Сказати, що я була шокована, нічого не сказати. Я відкрила двері і випхала її з квартири. Весь час до приходу чоловіка я проплакала. Приходила подруга, я їй поскаржилася. Вона пішла і я залишилася один на один зі своїм горем. Швидше за все, пасія Руслана про все розповіла йому. Повернувся він пізно, заходить до кімнати і каже:

– Коли мені забрати речі? Після чи можна відразу? Ще потрібно буде майно розділити.

– Про яке майно ти говориш? Про квартиру, що дісталася від моїх батька з матір’ю? У тебе ще язик повертається таке казати? Так як тобі не соромно! Але тобі нічого не світить – і не сподівайся! Слава Богу, що батьки виявилися людьми юридично підкованими і передбачливими. Все оформили на мене. Так що пішов геть і щоб я тебе більше не бачила!

– Ну хоч з дитиною я зможу бачитися?

– Виходить, що на сім’ю тобі начхати, а не окремих вихідних ти вирішив в татуся пограти? Я вірно тебе розумію? Якщо хочеш з нею бачитися, утримувати, платити аліменти – я не проти.

Чоловік дивився на мене очманіло.

– Ти нормальна? Ми з тобою стільки років прожили, а ти від мене ще й грошей вимагаєш?

– Пішов геть з нашого життя!

Коли за чоловіком зачинилися двері, я продовжила плакати. Я вважала, що життя скінчилося і що тепер робити – не зрозуміло.

Але як тільки я знайшла в собі сили підбадьоритися, то все у нас з донькою налагодилося. Я навіть стала жаліти про те, що була з колишнім чоловіком надмірно строга.