Єдиний рідний син в кінці кінців запросив разом відсвяткувати Новий рік. На радощах поїхала, але була змушена покинути свято ще до його початку

Людмилі Вікторівні вже 60 років, з сім’ї у неї залишився тільки син. Та й той вже давно одружений, подарував матері двох прекрасних онуків. Живуть вони окремо в своїй квартирі, проблем з грошима немає, і начебто все добре.

Але ось з невісткою у Людмили Вікторівни якось не складаються відносини. Начебто і не сваряться, але й подарунки вона не ті дарує, і в гості кличе нечасто, і з онуками не виходить багато часу проводити.

Майже вся допомога йде від свахи. Вона і подарунки правильні дарує, і онуків у всякі гуртки возить. А коли Людмила Вікторівна пропонує допомогу, то «самі якось впораємося». Зате у сина начебто все добре, так що можна жити.

І ось під Новий рік син покликав її до себе в гості разом відсвяткувати. Людмила Вікторівна, звичайно, дуже переживала, чи не буде вона зайвою, чи не перешкодить. Але син легко відкинув усі її заперечення і пообіцяв 31-го числа заїхати за нею.

Так і зробили, тільки от наша героїня залишилася з невісткою та онуками один на один. Син поки поїхав за батьками дружини. 31 грудня, вже майже вечір, а діти все ще в піжамах, невмиті, нечесані. У квартирі безлад, на кухні гора брудного посуду, і ніякої їжі в холодильнику.

«Як же ми святкувати будемо?» – щиро здивувалася Людмила Вікторівна. На що невістка сказала, що стіл накриємо в залі, там чисто. А всю їжу вона вже замовила з ресторану, її привезуть увечері, щоб не охолола. Так що поки можна розслабитися і почекати інших.

Однак Людмила Вікторівна була зовсім не згодна з таким становищем. Зібрала онуків і відправила їх прибирати в своїх кімнатах, а сама пішла мити посуд. Впоравшись зі своїм завданням, вона вирушила перевірити, як там діти. Старша внучка так нічого і не зробила, просто лежала в ліжку, втупившись у телефон.

Спроби змусити дитину хоч щось зробити вилилися в цілу трагедію. І тут в кімнату влітає невістка, мовляв, хочете командувати – командуйте вдома, а її сім’ю залиште в спокої! І тут Людмила Вікторівна зрозуміла, що вона цієї сім’ї не потрібна. Зібрала речі і мовчки пішла. Зіткнулася в під’їзді з сином, ніяково промовчали і розійшлися.

З тих пройшло вже кілька місяців. Син їй не дзвонив і не приходив, та й Людмила Вікторівна не намагалася налагодити відносини. Зараз подумує набрати квартирантів, буде їм допомагати, а потім, може, і квартиру їм віддасть. Синові все одно ні мати, ні квартира не потрібні. Зрада сина вона так і не пробачила.