“Швидко допомогла, що, не бачиш? “- цей наказовий тон від чужої жінки позбавив мене бажання бути турботливою

Той день не був звичайним. Він з самого ранку наповнився такою кількістю непередбаченої суєти, що голова йшла обертом, а тут ще й машина зламалася. Довелося мені бігти в супермаркет за продуктами в самий незручний час з ранку, коли в справах видалася пауза.

Час був раннім, трохи більше дев’ятої ранку. Так уже склалося, що в ці години громадський транспорт окуповують пенсіонерки.

Хотіла б я знати, з чого ці бабки вирішили, що всі їм зобов’язані. Я не проти, звичайно, допомагати тим, хто потрапив у важку ситуацію, погано себе почуває і так далі. Але чому кожна впевнена, що всі тільки і мріють тягати їх важкі авоськи? Затягувати їх важкі зади за руку по сходах?

Мені все частіше хочеться їм нахамити: ну хто заважає завести сумку на коліщатках? Хто заважає вибрати собі тростину і спиратися на неї, не чіпляючись за перехожих?

Я не вважаю, що я погана людина, але чому я повинна возитися з бабусями на шкоду власним справам, інтересам своєї дитини, лише тому, що їм закортіло поспілкуватися?

Ось і цього разу, нікого не чіпаю, їду собі з супермаркету. Бабка намагається залізти в маршрутку. На чоловіків не дивиться, мене вихопила в натовпі, і каже:

– Швидко допомогла, не бачиш, чи що, що бабусі важко?

Я бачу, звичайно. Але я не підписувалася на постійну допомогу, і мені за це не соромно. А вже в відповідь на хамську вимогу і зовсім не соромно, раніше бабусі пристойніше себе вели.

Була справа, на ожеледі намагалася одній такій допомогти, так вона мене ще й з ніг збила, я так вдарилась тоді! Два тижні на лікарняному! Ось з тих пір не рвуся допомагати, адже переді мною не вибачилися, ще й обклали матом. Бабка піднялася сама, потопала, а мені навіть швидку не викликала.

І ось зараз я дивилася на цю жінку, що хотіла увійти. Я-то стояла ближче до виходу, з двома сумками продуктів. У жінці було кілограмів 140. Вона встала однією ногою на сходинку і говорила:

– Що втупилася-то? Час йде,  руку подай …

Я не могла повірити, що про допомогу можна просити таким тоном.

В результаті затягувала її кондукторка. Мене ще й вилаяла, мовляв, не людина я. Але кондукторку я розумію, кому сподобається такі туші тягати.

Але чому я повинна це робити? Мене хіба тут безкоштовно везуть? Або я десь підписалася тягати таку вагу? Не те у мене здоров’я. Навколо мужики сидять, жоден з них не почухався, а якщо я знову спину зірву, тітка мені допомагати кинеться? Або плечима потисне, мовляв, сама винна? І навіщо мені ця чужа баба? Не може залізти в маршрутку – нехай їздить на таксі.

А я буду займатися своїми справами і розраховувати власні сили.