Виховувала пасербицю як свою рідну дочку, а вона зрадила – поїхала до рідної мами, якій вона все життя була не потрібна

Ось часто слово «мачуха» сприймається, як щось негативне, навіть в казках. Я в дитинстві читала «Попелюшку», дивилася фільм і просто ненавиділа противну мачуху, навіть не підозрюючи, що таке «звання» буде і у мене.

Тільки ось вийшло все навпаки: це я займалася всім господарством, навіть самої чорної роботи не цуралася, а мене зрадила рідна падчерка! Та ще так боляче зробила!

В юності я дізналася, що дітей мати не можу, тут я пропущу подробиці через що саме. Може тому я ніяк не могла вийти заміж: перед залицяльниками я нічого не приховувала. Гуляти вони зі мною гуляли, і відносини були, але пропозиції ніхто не робив. Але до 30 років взяла така туга – жах: у всіх подруг сім’ї, а я самотня.

Вирішила познайомитися по оголошенню в газеті: тоді ще не було інтернету на початку 2000х. Це мав бути серйозний чоловік, який готовий до одруження. Я знайшла такого, причому вже з дитиною: самотній батько, живе в своєму будинку в передмісті, в селі, має доньку півтора років, мати їх кинула.

Стали листуватися, а потім зустрілися у нас в місті, він з донькою приїхав. Малятко таке, прям дзвіночок, волоссячко світленьке, очі блакитні. Я скоріше в неї відразу закохалася, ніж в цього чоловіка.

Ну що, вирішили ми жити разом. Моя мама плакала, коли відпускала – куди ж ти, міська, в село, та ще й дитя на себе вішаєш, може, ще знайдеш в місті своє щастя ?! Але я вже твердо вирішила – у мене є сім’я!

Виявилося, що мати дівчинки їх кинула, поїхала до якогось мужика по великій любові, який її з дитиною не брав. Вона навіть ніколи не дзвонила і не писала, їй було все одно!

Через рік я вийшла заміж, дівчинка мене мамою стала називати. Я навчилася робити все: городи полоти, картоплю копати, за курми і свинями доглядати.

Чоловік працював, а я донькою займалася. У малятку я душі не чула і з рук її не знімала, поки вона маленька була. Обожнювала її наряджати – собі зайвого з одягу не куплю, але їй плаття мереживне на свято завжди візьму.

Увечері чоловік з роботи приходить, я йому швидко щось на стіл і до доньки біжу, казку на ніч читати. Я знала, що вона любить їсти, готувала їй смачненьке, била на сполох з будь-якої болячки, навіть якщо вона просто чхне.

Коли вона в школу пішла, всі вчителі дивувалися, як вона добре вже підготовлена: читає і вміє рахувати. Ласкава була дівчинка, розумна, тільки ось років в 14 стала псуватися – почала пручатися, грубіянити, під ніч приходити.

Звичайно ж, вона знала, що я їй мачуха, адже в селі живемо! Ось саме з 14 років вона стала мені це пригадувати: «Ти не мама мені, не маєш права на мене кричати!». Я заплачу, вона мене обіймає, вибачається, в щічки цілує. По селу говорили, що дочка вся в рідну матір пішла – і зовні схожа, і вперта така ж, волелюбна. Я навіть ревнувала, слухаючи такі розмови.

А потім в інтернеті дочку знайшла її бабуся по матері. Почала писати, що хотіла б бачити внучку, вона вже зовсім стара. А потім до листування приєдналася і рідна мати – мовляв, пробач, доню дорогенька, винувата я перед тобою, приїжджай до мене.

У неї квартира двокімнатна в великому місті, у чоловіка машина є, і все у них в шоколаді. Дочка притихла, стала якось мене цуратися, косо дивитися. Я відчувала – ой не до добра це! Перестала бути зі мною ласкавою, навіть якщо я плачу – не обійме!

А два роки тому вона поїхала – до неї, цієї матусі, зозулі. Має право – повнолітня. Я так плакала, просила залишитися, пропонувала в місті жити зі своєю бабусею (моєю мамою), хоч і не рідною, але все ж!

Дочка ні в яку, просто зібрала речі і поїхала. Спочатку телефонувала, тепер перестала. Дзвоню я – вона рідко відповість, тільки на свята піднімає трубку і взаємно вітає без ласки в голосі.

У соціальній мережі дивлюся на її фото, і серце від ревнощів розривається: там вона з мамою в обнімку – то вдома, то в місті гуляють, то за святковим столом. Як кращі подружки! Навіть «клас» ставити не хочеться. А вона до мене на сторінку і не заходить навіть!

Ось, кинула вона мене, тепер і знати не хоче! Живу я з чоловіком, який майже cпивcя – йому все одно. Напевно, я його десь упустила через сліпу любов до дочки, робила для нього все машинально – погодую, сорочки попрасую, та й добре – а в іншому він сам розбереться!

Ось і почав випивати з мужиками, а мені було все одно – прийде додому і відіспиться! А він зовсім опустився, я тільки зараз це помітила.