Син з невісткою відгородилися від нас після весілля, а на городі, замість овочів, посадили квіти

В житті нашої сім’ї стався курйозний випадок, і від можливої ​​дурниці мене врятував мій чоловік – Володя. І дійсно в той день я могла остаточно зіпсувати відносини зі своїм сином, не усвідомлюючи, наскільки дитячими і дурними були мої образи.

Тому, придушивши залишки гіркоти в собі, я сховала банку «законсервованих» квітів, тим самим запобігши безглуздому і необдуманому вчинку.

Почалася ця історія ще задовго до весілля сина. Ми з чоловіком вирішили подарувати йому ділянку землі, розміром в десять соток. Єгор не особливо зрадів такому подарунку, і ми навіть не здивувалися. Рано ще молодому хлопцю думати про дім, город, та й взагалі про ділянку. Але, не дивлячись на те, що син жив у місті, він допомагав Володі побудувати і облаштувати будинок.

Варто також відзначити, що будинок знаходився поряд з нашим, тому ми вирішили не ставити паркан між ними.

Мій чоловік завжди був спокійним і розважливим. Він завжди думає наперед, не робить поспішних висновків і аналізує ситуацію. Коли син знову поїхав в місто, чоловік міркував про те, що цей будинок – власність сина, мовляв, наша справа започаткувати, а його – зробити подальший вибір самостійно, нехай він навіть цей будинок продасть.

Минуло вісім років, а в будинку все ніхто не жив. На порожньому ділянці я розвела город, поставила теплицю і підтримувала порядок. Ділянка завжди був чиста, охайна і облагороджена. Син приїжджав до свого дому тільки по вихідним, збираючись в компанії друзів. І ось через майже десяток років Єгор одружився. Вони з невісткою Інною вирішили перебратися в свій будинок.

Звичайно ж, мені вже хотілося почати вести городні справи з невісткою, крутити варення і соління. Але, на мій жаль, виявилося що вона, зовсім не привчена вести господарство. Невістка вирішила засадити все квітами, а між нашими будинками поставити паркан.

Зізнаюся, тоді мене це вибило з колії, і я образилася. Останньою краплею стало прохання дітей заходити до них в гості, попереджаючи про це.

Мій чоловік безуспішно мене заспокоював, мовляв, зате дружина красуня, ти подивися, як вони щасливі. А я не могла вгамуватися і з болем дивилася на квіти, які зайняли місце колись хороших сортів овочів. Так як ми жили поруч, я часто спостерігала за тим, як мама невістки гостювала у них тижнями, а я навіть не могла увійти туди, не попередивши.

Доводилося вечорами тиснути образу глибоко в собі. Це засмучувало мене до сліз. Навіть підтримка чоловіка не могла скрасити картину.

Ну, за півтора роки я вже звикла до такого способу життя і в черговий раз, зібравши урожай, зробила консервацію і відправила все в льох. Коли я побачила Єгора, що виходить від нас з банкою огірків, образа знову почала повертатися. Звичайно, це тільки ми з Володею повинні приходити, заздалегідь подзвонивши, а до нас можна без стуку і без дозволу.

Син ніяково усміхнувся, сказав, що було відкрито, а його дружині вже дуже сильно захотілося огірочків. Радісний Єгор вже попрямував до виходу, але я його зупинила. Як би грубо це не звучало, я відібрала у нього банку, сказавши, що знайду невістці огірочки, які точно припадуть їй до смаку. Знизавши плечима, син сказав, що зайде ввечері і пішов.

«Ось він, ідеальний шанс помститися за всі образи», – подумала я, прямуючи в квітковий магазин, де купила найрізноманітніші квіти. Через пару годин «частування» було готове. Ціла трилітрова банка з засуканими квіточками.

Тоді в голові звучала одна фраза: «Заради чого город вгробила, то і їж». Я з нетерпінням чекала моменту, коли вручу банку синові, але чоловік повернувся раніше нього.

Чесно кажучи після його слів я відчула такий сором, який не відчувала вже років сорок. Мене відчитали ніби дитину. Володя дорікнув мені тим, що це їхня земля. Не наша справа, що вони там роблять, нехай хоч заасфальтують, вони дорослі і мають право вирішувати самі. Він мав рацію, і я прекрасно розуміла це, ховаючи банку подалі від чужих очей.

Напевно, якби тоді я все-таки вручила це синові, він би перестав зі мною спілкуватися. У підсумку я передала їм не тільки огірочки, а й іншу консервацію, і Єгор запросив нас на вечерю. Сказав, що прийти потрібно швидко, мовляв, важлива новина.

Виявилася що невістка вагітна.

Зараз, згадуючи цей випадок, можу сказати, що всі ті образи були справжньою дурістю. Головне що б діти і внуки були щасливі. А город? Навіщо? Під боком ж завжди є я зі своїми огірочками та помідорами.