Кинув дружину, назвавши жалюгідною прислугою, а коли вирішив повернутися назад, то його чекав сюрприз

Якось так повелося в сім’ї Ярослави, що жінки були самотніми і нещасливими. Її бабуся  рано овдовіла. Від мами батько пішов, коли їй виповнилося два роки. Частенько вона думала про те, що фінал її подружнього життя теж буде нещасливим. Хоча їй дуже хотілося, щоб вийшло навпаки.

Майбутнього чоловіка Слава зустріла в університеті, вони навчалися на одному факультеті на різних курсах. Вони недовго позустрічалися і вирішили одружитися. Розписалися, і відразу переїхали до неї в квартиру, де проживала мама Ярослави. Бабусі на той час уже не було в живих. Двокімнатної квартири на трьох цілком вистачало, однак невдовзі не стало й матері.

Згодом на світ з’явилися два хлопчики: Олег та Ігор. Ярослава відмінно справлялася з ними, та й з побутом в цілому. Вдома завжди було чисто, смачно пахло, а хлопчики були чемними та послушними. В обов’язки чоловіка входило тільки заробити грошей. Ярослава звільнила його від усіх домашніх справ.

Ще через пару років, його стала дратувати покірлива дружина, яка вічно намагається всім догодити. Він звернув увагу на молоду помічницю. Та за словом в кишеню не лізла. Різко давала відсіч. Навіть начальник ставився до неї з повагою, можливо навіть побоювався.

Він вирішив за нею позалицятися. Все вийшло. Вони почали зустрічатися. Тепер додому він приходив тільки поміняти одяг.

Ярослава все розуміла, але не сміла сказати і слова. Раптом він кине її.

– Залиш її. Подумай про синів, – сказала якось вона.

Чоловік промовчав. Не став ні пояснювати, ні лаятися. Можливо в голові він і справді задумався над своїми вчинками, невідомо.

Вона продовжувала доглядати за ним. Годувати після роботи, прати одяг.

– Ти тільки вмієш прислужувати, більше нічого, подивись на себе в дзеркало! – сказав він їй після другої спроби розмови.

Вона вірила, чекала, що він заспокоїтися. Але в один з вечорів чоловік все-таки зібрав речі.

– Я згодна на твої зради, – плакала вона. – Живи на дві сім’ї, тільки не кидай нас.  Дітям потрібен батько, вони ж ще маленькі!

– Ти просто жалюгідна прислуга, – з презирством подивився він на неї.

Діти це чули. Два маленьких хлопчика сиділи на дивані, обнявшись. Вони вже зрозуміли, що тато йде. Але не зрозуміли вони тільки, чому, невже вони з мамою були поганими? Їм потрібно було бути ще більш слухняним?

Діти спостерігали за всім. Бачили, як мама в сльозах, металася по квартирі. Стежила за ним з вікна. А вони стежили за нею. Хіба мало що станеться.

Коли вона відійшла і заспокоїлася, всю увагу приділила роботі. Діти допомагали їй. Від відносин з чоловіками, вона зареклася. Діти для неї були всім. Але, як кажуть в народі, не зарікайся.

Ярослава зустріла молодого чоловіка в магазині, коли купувала продукти. На підлогу вона впустила йогурти для дітей. Він тут же підняв її.

– Пані, давайте я вам допоможу донести продукти до будинку? – запитав він.

Ярослава промовчала.

– Добре, вирішу сам, – чоловік взяв пакети.

По дорозі, вони розмовляли про все.

Ярослава подякувала йому, і попрощавшись, пішла. Вона й гадки не мала, що зустріне його знову. Але він приходив щодня до того супермаркету, де побачив її в перший раз. Так вони й познайомилися. Чоловіка звали Юрій.

У неї був підробіток. Вона працювала двірником. Зазвичай їй допомагали діти, то тачку їй допоможуть везти, то попідмітають, але сьогодні вона вирішила їх не просити. Нехай відпочинуть хлопчаки.

– Може я буду корисний і тут, – почула вона знайомий голос.

Це був Юрій. Він допоміг їй з тачкою. І вона запросила його в гості.

Увечері він прийшов в костюмі, краватці. В руках у нього був букет з білих троянд, і тортик.

– Добрий вечір, -сказав він.

Хлопчаки привіталися.

– Продавщиця сказала, що це дуже смачний торт, – простягнув він тортик хлопчикам.

Старший син чогось понюхав його, і всі засміялися. Це дозволило розрядити обстановку.

Вечір вдався, Слава з Юрою розмовляли, сміялися, діти гралися в сусідній кімнаті. Чоловік розповів свою історію, про те, як жінка пішла від нього. Слава йому розповіла свою. В цей же вечір Юра зробив пропозицію, Ярослава погодилася. Хлопці були просто в захваті, вони вже відмінно поладнали з чоловіком.

Хлопчаки забавлялися з Юрою так, як ніколи не дозволяли собі гратися зі своїм рідним батьком.

Час йшов. Діти підросли. Все в їхній сім’ї було чудово. Як раптом одного вечора пролунав дзвінок. Ярослава відкрила двері і обімліла. На порозі стояв колишній чоловік.

– Я зрозумів, що до чого, – сказав він. – Я вирішив повернутися.

– Йди звідси! – вигукнув молодший.

– Ти як розмовляєш зі мною, щеня ?! – розсердився батько.

– Не смій так розмовляти з моїм сином, – голосно сказав Юрій.

Він був готовий до бійки.

– Ти нам тут не потрібен! – з образою крикнув старший, а згодом і виштовхнув батька за двері і зачинив їх.

– Нехай сюди тільки поткнеться ще раз, – грізно сказав він.

Ярослава стояла і дивилася на них. Троє її чоловіків, її захист і опора. Вона змогла побудувати свою сім’ю, і була щаслива.