Жінці не знадобилася донька, але доля допомогла справжній матері знайти своє дитя

Малятко чепурилася перед сном. Мама навчила її розчісувати волосся сто разів, щоб було гарним. Дівчинка так хотіла бути красивою, що й не помітила: вона вже вміє рахувати до ста! Інші діти в садочку так не могли.

Вона дивилася на себе в дзеркало, волосся дійсно були хороше. Та й сама вона теж. На щастя, у маляток не буває комплексів, всі ці дурниці надує вітром років через сім або навіть десять. А поки вона крутилася перед дзеркалом із задоволенням.

– Мам, а дівчатка можуть бути некрасивими?

– Доню, ну як дівчатка можуть бути некрасивими? У них завжди великі блискучі очі, рожеві губки, бантики в косичках. Потрібно тільки посміхнутися, щоб стати красунею. А що?

– Якби я народилася красунею, мене б не залишили в лікарні, так? Та тітка, у якої я була б в животику, захотіла б собі гарну дівчинку? – ось як, дівчинка сумувала, і мама почала шукати правильні слова.

– Розумієш, ти відразу народилася такою гарною, що краще і бути не може. Подивися: у тебе блискуче волосся, ти відразу з ним народилася! А твої великі очиська спочатку були блакитними, потім стали зеленими. Це було дуже гарно! Яка мама не захоче собі таку дівчинку?

– Але ця тітка ж не захотіла!

Мама обіймала донечку, вдихала запах волосся: на голові дві верхівки, ознака щасливої ​​долі. Правда, волосся на них настовбурчується.

Материнська долонька пригладила прядки.

– Дівчинко моя, ти такою гарною була! Тільки народилася не у своєї мами. Іноді бувають помилки, ось жінка не хоче бути мамою або не вміє. А малятко з’явилася в животику і народилася. І тоді жінка шукає їй маму, щоб любила. Відвозить дитинку в таке місце, звідки діток справжні мами забирають.

– А чому я відразу у тебе не народилася?

Тому що бувають помилки. Іноді у мам в животику дітки не можуть рости, після хвороби наприклад, або такими народилися. Ось і я хотіла донечку, а в животику ти не з’являлася. Я чекала-чекала, потім зрозуміла: моя донечка з’явилася в іншому животику, тебе потрібно знайти. І поїхала в спеціальне місце подивитися, там ти вже чи ні. І ми з татом тебе знайшли.

– Значить, мене загубили?

– Донечко, ми тебе знайшли!

– А там багато діток, яким потрібна мама? Раптом ви чужу дівчинку взяли?

– Ну ні, не чужу! Ти нас сама впізнала, а я відразу зрозуміла, ти наша! Ось так ми і стали сім’єю.

Мама поцілувала доньку, поправила ковдру і вимкнула світло.

– Мааам, – почула вона раптом, – нам треба з’їздити в те місце ще раз. Раптом у мене там братик або сестричка чекають, коли ми прийдемо?