Тетяна отримала лист, який починався зі слів: “Така жінка як ви не заслуговує такого ставлення від вашого чоловіка. Микола, не вірний вам.”

Того вечора Тетяна повернулася з роботи пізно. А що, чоловік ось уже майже як місяць у відрядженні, дітей у них немає. Навіщо поспішати додому.

Коли підійшла до паркану, побачила, що в поштовій скриньці видніється щось білого кольору. Простягнула руку – лист. Треба ж, 21 століття на вулиці, вік технологій, а хтось ще й лист відправив. Гаразд, у листа не було зворотної адреси, тільки адреса Тетяни.

Зайшла в будинок, зняла верхній одяг. Інтерес настільки затягнув Тетяну, що вона навіть не стала розігрівати їжу, хоч і була страшенно голодна. Присіла на диван і стала відкривати лист. Там йшлося про наступне.

“Доброго дня, Тетяно. Пише вам добрий самаритянин. Так, ми з вами не знайомі, та й ніколи не бачилися, але я вас уже знаю. А ще я знаю, що така жінка як ви не заслуговує такого ставлення від вашого чоловіка. ”

Що? Яке відношення? В голові у Тані роїлася зграя диких думок і вона вже намагалася все швидше дочитати очима, в чому справа.

“Зрозумійте, що мій лист не несе більше ніякої мети, як тільки відновити рівновагу справедливості, не більше. Ваш чоловік, Микола не вірний вам, він вам зраджує. Жінку, яку він вибрав, звати Світлана. І вже повірте, їй до вас як інфузорії туфельки до людського виду. Я сподіваюся, ви використовуєте дану інформацію правильно. ”

Хвилинна пауза, раптовий потік гарячої кpoві попрямував в мозок, в очах сльози, застиглі сльози, руки трясуться, тіло ніби завмерло і більше немає взагалі нічого навколо. А в серці тягнеться біль. Так такий біль, як ніби зробила постріл прямо в груди і ти все ще відчуваєш розпечену кулю всередині.

Таня сиділа і не могла повірити – а раптом все брехня? У них же все було добре з Миколою, ніяких проблем. Яка ще Світлана? Він же завжди говорив, що йому неймовірно пощастило з Танею. В чому справа? Мільйони питань, нуль відповідей.

Через пару днів приїхав Микола, вид у нього був звичайний, він посміхався. Єдине, ніби змужнів трохи. З чого б це. Сидячи за столом, Таня раптово запитала у нього.

– Хто така Світлана? – на секунду Микола перестав їсти і ніби завмер, опустив очі в підлогу, почервонів, а потім знову підняв і вже з посмішкою відповів Тані.

– А це колега, разом працюємо. А що?

– Так нічого, просто лист мені прийшов. – Микола навіть не спромігся запитати, що за лист і про що там була мова. Просто перевів тему. А Тані так хотілося вірити, що все було брехнею.

Серед ночі Таня помітила, що Миколи немає в ліжку – він сидів на кухні і жадібно поглинав дим сигарети. Його мучило сумління. Вина за те, що він зрадив ту, якій обіцяв завжди бути вірним, до кінця життя. А тут таке.

Так, Микола зрадив свою дружину, коли їздив у відрядження. Зрадив з молодою Свєткою. Але чому? Тому що Свєта жодного разу не назвала його поганим словом. Постійно підтримувала в ньому відчуття того, що він справжній чоловік, що він потрібен, що вона за ним, як за кам’яною стіною. Ох, як це все тішило самолюбство Миколи.

З Свєткою він начебто ставав Богом, хоча він її не любив. Любив то він Таню, яка при першій-ліпшій можливості обожнювала піднімати сказане ним на сміх.

А йому так неприємно було і навіть боляче, що як тільки вони не підуть в гості, він щось скаже і Таня сміється, а за нею і всі інші. Ще й додає слівця, нібито Микола нічого не розуміє і що може в дитинстві його впустила мама, тому так довго думає.

Вона зачепила найдорожче – його чоловічу гідність. А тому коли йому сподобалася Світлана, яка його обожнювала, він забув і про всіх клятви, що давав дружині. Згадав, що головна клятва у нього перед самим собою.