Одного разу до нас у двері постукали пізно ввечері. Це прийшов сусідський хлопчик. Він попросив їсти

Народилася я в селі. Село була невелике, всі один одного добре знали. Я у батьків одна була. Пологи були важкими. Після них моя мама не могла більше дітей мати.

А ось у сусідів, які жили через два будинки від нас, було дуже багато дітей. У Степана і Марії було одинадцять дітей. Мені здається, що вони навіть по іменах їх всіх не знали. Степан ніде толком не працював. Марія постійно вагітна була.

Всі жителі села господарство своє тримали, на городі все вирощували. Так і виживали. А у Марії та Степана господарства не було. На городі вони теж нічого не вирощували майже. Їх діти постійно по селу голодні ходили. Люди їх шкодували, давали їм їжу. Діти ж таки не були винні в тому, що у них такі батьки.

Коли мені виповнилося 17 років, я стала сиротою. Якось, один за одним, пoмepли мої батьки. Стала жити я у діда.

Одного разу до нас у двері постукали пізно ввечері. Це прийшов син Степана і Марії, Федя. Йому було тоді років шість. Він попросив їсти. Я нагодувала його. З того дня він кожен день ходив до нас і я його годувала. Дідусь мені жодного разу і слова не сказав.

А потім Степан в річці втoпивcя. Після його cмepті Марія пити почала. Взагалі дітьми перестала займатися. Дітей забрали в дитячі будинки. Деяких з них усиновили.

Федю теж забрали до дитячого будинку. Я часто до нього їздила. Провідувала його, гостинці возила. А потім йому виповнилося 18 років, і він взагалі переїхав жити до мене.

Я вже тоді заміжня була, діток у мене двоє було. Федя допомагав мені по господарству, допомагав виховувати дітей. Незважаючи на своє важке життя, він виріс доброю і дуже хорошою людиною.

Потім Федя одружився, у нього з’явилися свої діти. Ми потім стали дружити сім’ями. Завжди допомагали один одному. Зараз дружать наші діти і внуки.

Ось так у мене з’явився справжній брат і вірний друг на все життя.