Вирішила не залишати квартиру синові, моїм орентодавцям вона потрібніша, розповідаю

Мені 65, і я самотня. Дивно говорити таке, коли в одному місті зі мною живе син, але він давно одружений і рідко з’являється в моєму житті. З тих пір, як я стала вдовою, сиджу одна в трьохкімнатній квартирі, як в музеї, і нікого про допомогу попросити.

Варто подзвонити синочку – невістка тут же втручається, висловлює невдоволення, я її дратую. На її думку я повинна передавати подарунки на свята в вікно, точно вгадуючи бажання, не з’являтися у них вдома і головне, не вимагати підтримки. Але ви уявляєте, яким навантаженням стає для пенсіонерки квартплата?

А що, якщо я зaхвoрію? Якщо потрібні будуть чоловічі руки в господарстві? Невістка мені натякнула, є оголошення типу “чоловік на годину”, не так вже й часто мені майстер потрібен.

Але мені постійно щось потрібно, це ж життя. Зібралася до сестри на дачу – постає питання, як дістатися, як сумки дотягнути. На таксі мені їхати?

Попросила Кирила, не відмовив. Але невістка скандал влаштувала, у нього один вихідний – і той на мене витрачений. Але я не думаю, що зрідка провести час з матір’ю – даремно витратити час. На таксі мені невістка грошей точно не дасть, тому поради її для мене порожній звук. Вона підтвердила: не зобов’язана мої роз’їзди оплачувати. Не під силу поїхати – сиділа б удома.

В результаті я Кирилу віддзвонила, що поїду на електричці, з тих пір взагалі намагаюся не давати про себе знати.

Галочка була налаштована вороже з моменту знайомства. Я вже й з ласкою до неї, і з терпінням. Намагаюся зайвий раз не лізти, спілкуюся тільки з сином. Мені навіть онука побачити – каторга, потрібно стерпіти всі капризи і перестановки невістки, домовлятися за кілька днів.

Навіть дзвінки її дратують, не даю то виспатися, то розслабитися, то від занять відриваю. Я вже дожила до того, що повідомлення синові пишу, чи можна йому зателефонувати або чи не міг би він мене набрати. І він не завжди передзвонює!

Загалом, я повільно поринала в депресію, і справа зайшла вже далеко. Мене рятували тільки розмови на вулиці. Підсяду до сусідок на лавочку, в метро з туристами поговорю, з продавцями … Гірко це, хто не знає, не дай бог зрозуміти.

Якось під час прогулянки побачила в парку поруч з будинком молоду жінку, на вигляд зовсім ще підлітка. Вагітну, живіт вже добре помітний. Вона сиділа і плакала, чомусь одна. Звичайно, я підійшла запитати, чим їй допомогти.

Виявилося, Інночка опинилася на вулиці. Хлопець почав зраджувати, попросив з’їхати. Вона в іншому місті, і не може з животом до батьків, у тих свої складності.

Зневірена жінка не знала, що робити, хоч відмовляйся від малюка. Куди його нести, на вокзал?

– Який ще вокзал, – обняла я цю дурочку, – йдемо до мене. Чаю тобі наллю, відпочинеш, і вирішимо.

Так і залишилася Інночка у мене, сусідка вона була чудова. Навела в квартирі порядок, народила чудову доньку. Я їм і пенсією допомагала – а грошей в будинку немов додалося, дівчина і готувала економно, і ганяла на якісь оптові магазини, поки я з дитиною поралася. То тортики на замовлення пече, то зефір якийсь. Кухню в порядок привела, аж виблискує все.

Коли я злягла, син так і не зібрався мене провідати, а ось Інночка привозила домашнє вранці і ввечері.

Поправилася, вони мене вже зустрічають. Так і живемо, малятко вже сама бігає. А ми не сварилися навіть жодного разу. Делікатна дівчина з повагою ставиться до моїх порад, не всьому слідує, але не висміює. Я і не ображаюся, матері краще знати.

За клопотами перестала телефонувати синові, і раптом зрозуміла: вже рік від нього дзвінків немає. До свята чергову смс-ку надішле, я відповім – і добре. Жива, значить.

Ось я і вирішила, заповідаю квартиру моїм дівчаткам, раз так вийшло, що вони за мною дивитися будуть. Невістці з сином я даром не потрібна.

Даремно тільки сказала йому про це – скандал не вщухає досі. Вони то вибачаються і лізуть з подарунками, то проклинають. Інночці поліцією погрожують.

Налаштували всіх родичів, мовляв, аферистці житло віддаю. А їй тільки квартира потрібна та нянька дитині.

Але я точно знаю: якщо Інна зникне, син з невісткою знову охолонуть, онука вони вже виростили чужим мені. Не потрібна їм здорова – а хвopу і зовсім зі світу виживуть.