Я купую квартиру, а ти пакуєш валізи і їдеш жити до своєї мами

Олена Валеріївна за вечерею оголосила дітям про приємний сюрприз.

– Ксюша, Вадим, ми з батьком довго думали, що робити з заповіданою бабусею квартирою і вирішили її продати. Гроші віддамо вам в рівних частках. Як ваші батьки, ми впевнені, що ви розпорядитеся ними по-розумному.

У цей час поруч сидить батько сімейства, Микола Андрійович, вдоволено посміхався, смакуючи захоплену реакцію дітей.

– Чудова новина! – сказав Вадим. – Нам з Валерією така допомога дуже доречна, адже жити з її родичами не хочеться, а на своє житло поки не виходить накопичити. З іпотекою зв’язуватися не хочемо, так як після відходу дружини в декрет, забезпечувати сім’ю буду тільки я.

Микола Андрійович погодився з сином, висловивши ідею про те, що непогано було б, якби батьки дружини теж внесли якийсь фінансовий внесок в покупку житла молодим.

– Ой, тату, не дратуй. Головне в сім’ї – розуміння і любов, а гроші – справа наживна. Ти ж знаєш, що Валерія хороша, любляча дружина і просто дуже добра людина. Але за ваш подарунок, звичайно, величезне спасибі. Він дуже до речі.

– Ну в плані фінансів я з тобою не згоден, – сказав батько. – Коли їсти нічого, сім’я починає тріщати по швах.

Однак на Вадима слова батька ніяк не вплинули, він був твердо впевнений у своїй правоті. Тоді Микола Андрійович нагадав, що в будь-якому випадку вони, як батьки, завжди будуть поруч і підтримають його. Потім він запитав у дочки, що вона думає з приводу сюрпризу.

– Мамо, тату, ви ж знаєте, що я збираю на квартиру, і ви зробили найкращий подарунок для мене. Дякую!

– Як взагалі справи у вас з Льошею? Які плани на життя? Сподіваюся, весілля не затіє, поки ти житло не купиш?

– Тату, не починай! Я-то теж з мізками, сама розумію, що не можна мужику все на блюдечку підносити. Тому і говорити про квартиру поки не буду. Дивлюся на нього і дивуюся: ніяких планів на майбутнє, пливе собі за течією і його все влаштовує. За знімну квартиру платимо навпіл, продукти теж купуємо на спільні гроші.

Нещодавно кликав на вечерю до мами, але я не пішла. Я ж знаю, що вона тільки в очі посміхається, а за спиною всякі гидоти про мене говорить. А я ж і рушити можу, я себе знаю. Єдиний плюс Льоші – його спокій, завдяки якому він витримує всі мої істерики. Хоча, знаєте, іноді саме цим він мене і дратує. Я вирішила, що буду сама планувати своє життя, а поки займуся пошуком квартири.

Незважаючи на практично ідентичну зовнішність двійнят Ксюши і Вадима, у них зовсім різні характери. Зараз їм по 25 років і кожен дивиться на життя по-своєму.

Врівноважений і спокійний Вадим цілком може наполягти на своєму рішенні, якщо того вимагає ситуація. Зі своєю майбутньою дружиною він познайомився ще будучи студентом, закохався в неї з першого погляду. Закінчивши інститут, зняв житло, одружився, а зараз в родині очікується поповнення.

Ксюша, навпаки, завжди відрізнялася якоюсь неприборканістю. Батьки «сьорбнули» з нею чимало. Але подорослішавши, вона почала працювати над своїм характером, захотіла контролювати свої емоції, бо нестриманість завжди є створювала проблеми.

Зараз вона захоплюється танцями, обожнює гучну музику і, звичайно, не обходиться без скандалів. Її хлопець Льоша спокійно ставиться до її емоційних сплесків, за що і заслужив повну довіру і любов Ксюші.

Повернувшись до своїх родин, сестра і брат все ж вирішили поділитися гарною новиною. Вадим з Валерією запланували покупку однокімнатної квартири, а в майбутньому, коли дитина підросте, можна починати збирати на більш просторе житло.

Що стосується Ксюші, то у неї розмова з другою половинкою пройшла не так райдужно, від слова «зовсім».

– Льош, набридло мені по зйомних квартирах поневірятися, я хочу купити своє житло.

– Ну яке житло, Ксюш? В іпотеку влізти надумала? Мені мама стільки історій розповідала про це і як люди залишалися і без квартири і без грошей. Так я просто не потягну цю кабалу, у мене немає стабільного доходу!

– Милий, у нас вже є половина суми. Батьки подарували мені гроші з продажу бабусиної квартири. Якщо ми зараз купимо своє житло, зможемо спокійно жити далі, з упевненістю дивлячись у майбутнє.

– Скільки грошей-то дали?

– Досить для покупки однокімнатної, але я вважаю, що краще напружитися і відразу двушку взяти.

– А я пропоную кращу ідею. Давай купимо мені машину, і я на ній буду нормально заробляти. А поки знайдемо невелику квартирку, зате я буду з машиною.

– Цікаво, а дитина з’явиться, ми що робити будемо? – терпіння Ксюші було на межі.

– Ой, та коли це буде! Он мати моя сказала, що нам і зовсім не треба мріяти про дітей, так як з тебе не вийде путньої матусі.

На деякий час Ксюша втратила дар мови і просто здивовано дивилася на Льошу. Потім погляд її став серйозним і якимсь холодним, вона тихо сказала:

– Я купую квартиру, а ти пакуєш валізи і їдеш жити до своєї мами …