Як наший суворий начальник зайшов в підсобку прибиральниці – вона й йому каву з печенням запропонувала

Жінка одягалася так собі. По її стилю відчувалося, на які роки припала юність. Зайва вага, простецький макіяж – такою була прибиральниця офісу. Чомусь її прозвали господинею офісу, може, жартома, може, в глузування, тітка Аня не вникала. Вона знала: її справа – щоб чисто було.

У паузах баловалась кавою, хрустіла печивом. В офісі було модно харчуватися правильно, але звідки у простої жінки гроші на ці ваші айсберги і стейки? Ще чашка кави, ще цукерка – і в бій за чистоту раковини.

Одного разу директор заглянув в її підсобку щось уточнити, тітка Аня і йому запропонувала печенюшек з чаєм, простою вона була і душевною.

Директор несподівано для себе погодився. Йому просто їсти так хотілося, аж шлунок зводило. Але тягати на роботу судочки не за статусом, а вирватися в кафе ніяк не виходило, цілий день метушня.

Він раптом відчув себе немов в іншому світі. Спокійно, квіточки прості на столі, столик сам із пластику.

І стілець із пластику, зручний, як в фуд-корті. Директор за кордоном там частенько обідав, вдома ніхто не знав. Він, як в дитинстві, мочив в чашці печиво. Немає тепер такого печива.

Через кілька днів директор знову зазирнув у підсобку. Час підтискав, хотілося кави. Поки секретарка біля кава-машини тупцювала, варила, остуджувала – час відлітав зі свистом. Йому потрібно було ковтнути гаряченького і бігти, машина вже під’їхала.

Він пив розчинну каву, прибиральниця розбавила її остиглим окропом. І раптом почав їй розповідати, як він колись таку каву з термоса пив, вони з дідом на рибалку брали. Рибалити любили, і риби тоді вистачало.

Він допивав каву, згадував: з дідом вони на озеро їздили за рибою, а служба йому випала в морфлоті. Він на всі океани встиг за три роки подивитися, ось там – рибалка! Дівчина його не дочекалася, три роки ж служили. Вийшла заміж і пропала.

Ось так і звик директор виринати з роботи в інший вимір.

Кава-пауза, бридка розчинна кава, яка здавалася їм з тіткою Агнетою такою смачною. Печеньки, льодяники.

Якось Юрій Павлович навіть тортик прихопив, із задоволенням наминали його. І Аню зворушило: не хвилювала директора її зайва вага. Розмовляє з нею, як з людиною, яка не фиркає. Багато що вона дізналася: і як сина втратив, і як посадили його в 90-і замість одного приятеля. Як випустили.

Офіс був в шоці, коли “господарка офісу” раптом стала дружиною директора. Полювали за ним перші красуні, іноземна освіта, посада, накачене тіло. А тут тітка Аня.

Тільки ось яка вона – тітка?

Аня була молодша директора років на десять або більше. Добра і душевна, спокійна і нічого для себе особисто не чекала. Ні натяком вона вигоди не шукала.

І тепер, ставши дружиною, залишилася такою ж душевною і спокійною. Тільки раптом покращилась неймовірно.

Може, кава так на неї вплинула, може, теплі почуття. А може, їй тепер є, з ким поговорити, кого слухати і любити. Директор-то великий любитель поговорити, тільки ось дослухати його ніхто не міг. Всі на себе розмови переводили.

Так і вийшло, що простецька кава в підсобки стала чудовим зіллям.

Їх багато, цих людей. Зовні вони успішні і щасливі, але частенько їм навіть поговорити ні з ким. І немає способу здружитися міцніше, ніж слухати і чути один одного. А там і любов прийде. І навіть син з’явиться. Аня каже, спокійний буде.