Від долі не втечеш – у мене троє синів і жодного рідного онука

Коли у Алли і Вови дочка народилася, вони були на сьомому небі від щастя. Тільки якось своєрідно вони цьому щастю раділи … Двадцятидвохрічна Алла коли народила Вові дитину, сподівалася на те, що це стане для неї чудовою нагодою залишитися в столиці. Вона думала, що це її щасливий квиток.

Тільки ось Володимир не поділяв її думки. Він став щасливим батьком, сподівався на краще життя з дружиною і дочкою, про яке можна тільки мріяти. А дружина його підспівує йому – каже, що потрібно лише вміти правильно висловлювати свої бажання, тоді доля обов’язково їх почує і виконає неодмінно.

Через кілька років Алла заговорила інакше. Їй довелося влаштуватися на дві роботи, повести дочку в дитячий сад і будувати свою кар’єру особисто. Її чоловік працював на скромній посаді на заводі, час від часу пив з товаришами по чарці і взагалі його все в житті влаштовувало. Алла ж вірила і жила надією. Тільки даремно.

Через три роки вона віддала доньку свекру зі свекрусі. Вона так мотивувала свій вчинок: не бачить вона сенсу в подальшому житті з чоловіком. У родині не ладиться, а вона хотіла б ще побудувати кар’єру, налагодити особисте життя.

Ні дід, ні баба внучці не заперечували. Тільки одного зрозуміти не могли – чим дівчинка може перешкодити. Яка ж вона перепона на шляху до щасливого життя? Вони дали притулок внучці, а Алла повністю забула про дочку.

Через рік вона знайшла собі нового чоловіка, а після цього поступово народила трьох синів. Тільки її перша дочка знати не знала нічого про те, що у неї є брати. А вони не знали про сестру.

Минуло багато років, діти Алли підросли і влаштовували своє особисте життя вже. А тут-то і настав час злої долі – кому як завгодно.

У всіх її синів кожна дружина мала по дитині, а то й двох від першого шлюбу. Начебто жили непогано, не сварилися, тільки дітей спільних не хотіли народжувати. А Алла так хотіла стати бабусею. Знайомі та рідні тільки заспокоювали її.

Всі запевняли, що зате її діти – справжні чоловіки, не побоялися взяти на себе відповідальність і виховували чужих дітей, яких зазвичай вважають тягарем.

Одного разу знайома їй сказала, що мрія може здійснитися саме тоді, коли ми цього не чекаємо. Саме в цей момент вона задумалася і стала згадувати про свій перший шлюб і дочку від нього. Як її життя склалося? Може, відшукати її? Бути може, у неї ще вийде спокутувати провину? І дітям в їх долі допомогти?