У школі всі з мене сміялися, бо моя мама – прибиральниця. Тільки коли я виріс, то всіх красиво провчив

Ріс я в неблагополучній сім’ї. Батько мати кинув, коли я був ще немовлям. У підсумку матері довелося піднімати мене самій. Вона важко працювала, щоб нам на найнеобхідніше вистачало. Тільки працювала вона в школі, де я навчався, прибиральницею. Після цього вечорами ще в магазинах прибирала.

Самі розумієте, як бідненько ми жили. Однокласники знyщaлиcя наді мною. Всі речі мої були старими, іноді вже замаленькими. Про жодні модні гаджети я не міг і мріяти. Зате у всіх моїх одноліток вони були. Я не соромився маму і навіть їй іноді допомагав домити підлоги в школі після занять. Парти носив, дошки витирав. Мені було її шкода – я бачив її важка працю.

Друзів у мене не було – вони соромилися мене. А однокласники насміхалися. До того ж, вчителька була з тих, хто підлизується до багатеньких батьків. А дітей з бідних сімей недолюблювала. Мені ж більше інших діставалося від неї. Мама не мала можливості здавати в термін всі внески, тому вчитель відігравалася на мені.

Якось раз вона сказала мені слова, які мене дуже образили. І я пам’ятав їх все життя. Одного разу вона викликала мене до дошки і стала висміювати. Казала, що такий як я ніколи не зможе нічого добитися в житті. Що я – син прибиральниці. А тому мій життєвий шлях визначений. Мені врізалися в душу її слова. Хоча я тоді був ще дитиною.

Щорічно всі однокласники приїжджали в місто на зустріч випускників. Тільки мені туди не хотілося. Адже мені не хотілося згадувати шкільний час. Та й ніколи мені було. Але через двадцять років ситуація змінилася. Я вирішив відвідати банкет, на якому, ясна річ, була класна керівниця.

Як завжди однокласники організували зустріч в дорогому ресторані і класна керівниця під час заходу питала, хто чого досяг, ким зміг стати. Один працював в службі таксі, другий адвокатом став, третій бухгалтером.

Дійшла черга і до мене. Всі стали єхидно посміхатися. А я просто сказав, що працюю в сфері будівництва. Вони знову стали переглядатися, думаючи, що звичайний маляр-штукатур або різноробочий. Я не став відпиратися і нічого пояснювати.

Тільки в кінці банкету я попросив мікрофон і оголосив, що хочу оплатити весь захід – жест широкої волі. З усіх боків посипалися коментарі, що це дуже дорого, жарти єхидні, на які всі присутні були мастаки.

Тільки вони ще не знали, що буде далі за моєю пропозицією. Я сказав, що цей ресторан – мій. І тому я можу собі це дозволити. Так що всі зібрані з них гроші їм будуть повернуті.

Заради моменту, коли вони стояли з приголомшливими обличчями, варто було жити і працювати. Я назавжди запам’ятаю їх відкриті роти. А вчительку після свята я запропонував підвезти додому на своєму елітному автомобілі.

Таким чином у мене вийшло красиво провчити тих, хто ображав мене в шкільні роки. Я довів їм, що абсолютно неважливо, з якої ти сім’ї, хто твої батьки. Головне – це прагнення чогось добитися і рости. А маму свою я поселив на узбережжі моря, в затишному і красивому будиночку. Вона вийшла на заслужений відпочинок.