Приїхала в гості до сина і його дружини і збентежена: «Хіба так гостей приймають?»
– Знаєш, ось сказали б вони відразу – не приїжджай до нас, ти нам не потрібна, і бачити ми тебе не хочемо! – сумно розповідає Ольга Григорівна. – Я б залишилася вдома, і не було б проблем. Я ж п’ять разів запитала сина – мені точно можна приїхати в гості? Це зручно? Я не заважатиму? Наташа твоя проти не буде?
«Ні, мамо, ти що, звичайно, не буде проти, ми раді тебе бачити, приїжджай!».
Взяла квитки, приїхала на два тижні. Так дочекатися не могла вже, коли ці два тижні закінчаться!
– А що таке?
– Так показували мені всім своїм виглядом, що я їм в тягар! – зітхає Ольга Григорівна. – Син з роботи мало не в ночі приїздив, а Наталя, невістка, ходила з кам’яним обличчям, все мовчала, сердилася, всім незадоволена була …
Синові Ольги Григорівни, Івану, тридцять два роки. Мати виховувала його одна. Жили вони в невеликому містечку приблизно за тисячу кілометрів від столиці. Син закінчив там школу, вступив до столичного університету на бюджет. І кілька років Ольга Григорівна утримувала студента в столиці.
Сказати, що це було непросто, нічого не сказати. Хапалася за будь-яку роботу, і підлоги мила, і на ринку торгувала, щоб зайву копійку відправити синові. Постійно передавала Івану продукти: яйця, овочі, м’ясо домашніх курей, сама при цьому сиділа на хлібі і воді.
Іван, звичайно, теж не байдикував – практично відразу почав підробляти, і до старших курсів ВНЗ цілком утримував себе сам. Але Ольга Григорівна все одно слала і гроші, і продукти – зайвими не будуть.
Згодом Іван закінчив інститут, з гуртожитку перебрався в знімну кімнату, знайшов непогану роботу. Ольга Григорівна час від часу приїжджала до нього в гості – зрозуміло, не з порожніми руками. Везла варення, домашню тушонку та інші дари природи. Дивилася на власні очі, як Іван влаштувався, як і з ким живе, чи все нормально, чи здоровий.
У сина все було добре – він працював, потихеньку збирав гроші на своє житло, а незабаром і дівчину зустрів. Ту саму Наташу, яка через пару років стала його дружиною.
Наталя теж на момент знайомства жила в орендованій кімнаті і про свою квартиру тільки мріяла. Незабаром молодята з’їхалися, а потім і одружилися.
Два рази Іван привозив Наталю в гості до матері: спочатку перед весіллям, а потім ще раз, уже в якості дружини. Обидва ці візити Ольга Григорівна просто з ніг збилася, не знала, куди посадити, чим нагодувати дорогих гостей.
Дістала для них все найкраще, біля плити стояла щодня, пекла пироги. З собою в столицю зібрала їм продуктів – і м’яса, і свіжих яєць, і грибів, і все, що у самої було.
Після весілля на свою квартиру молодята стали збирати разом, і справа пішла швидше. Півроку тому нарешті зробили рішучий крок до мрії – купили двокімнатну квартиру.
Правда, невелику суму довелося взяти в іпотеку і вкластися в ремонт. На ремонт Ольга Григорівна також дала гроші. Звичайно, невеликі, але це все, що у неї було. І дала НЕ в борг, а назовсім …
– І ось після Нового року заїхали вони до себе нарешті, в свою вже! – розповідає Ольга Григорівна. – Звичайно, мені хотілося подивитися, яку квартиру купили, як відремонтували, як влаштувалися.
До того ж тут накопичилися деякі питання по здоров’ю, вирішила звернутися до лікарів. Тому, власне, так надовго і приїхала, на два тижні. З запасом, хіба мало що, раптом відправлять на аналізи якісь.
Раніше завжди приїжджала на пару днів, не більше … Але я з сином все погодила, звісно. Він сам сказав – приїжджай коли хочеш і на скільки треба, в будь-який час, без проблем …
Ольга Григорівна приїхала і була збентежена негостинним прийомом.
Їй ніхто не готував, світських бесід не вів, чай пити не запрошував.
– Беріть все, що знайдете! – в перший день заявила їй Наталя. – Холодильник відкривайте, їжте там, що знайдете …
У холодильнику, прямо скажемо, було негусто. Добре, що Ольга Григорівна приїхала, за своїм звичаєм, з п’ятьма великими сумками продуктів, які і пустила в хід. Невістка до плити за два тижні не підійшла жодного разу. Син із задоволенням їв те, що готувала мати.
– Наташа прийде, в каструльку загляне – ой, ні, дякую, я таке не їм, це ж дуже шкідливо! – зітхнувши, розповідає Ольга Григорівна. – Ні смаженого, ні солодкого, ні солоного. Я її питаю – що готувати-то тобі? А вона – ой, мені нічого не треба, я після шостої не їм. Прийде з роботи – я говорю, ну підемо, хоч чаю поп’ємо, я ватрушек спекла.
«Ні, дякую, я не хочу!».
Ну добре, кажу, не їж, зі мною посидь, розкажи, як день пройшов! А вона – Ольга Григорівна, я десять годин тільки що на роботі говорила без угаву, можна, я хоч у себе вдома ввечері посиджу в тиші?
Невістка постійно кривила обличчя і у відповідь на будь-яке питання закатувала очі, син приходив дуже пізно, і єдиним другом в квартирі для Ольги Григорівни став телевізор. Невістку і це дратувало.
– Включу телевізор, воно підійде і закриє мене в кімнаті! – з образою розповідає Ольга Григорівна. – Не на замок, так, просто прикриє двері. А мені незатишно – ніби як виходити мені не можна, чи що
Увечері телевізор вимикайте, каже, він заважає! Вона спати не може, бачте, коли телевізор працює, хоч він ледь чутно говорив. Ну а мені що робити, якщо не спиться? У темряві лежати і в стелю дивитися? .. Розмовляти не хочуть, їжу мою не їдять, то, що я розповідаю, їм не цікаво …
Ну я, звичайно, розумію, що ми різні люди, і любити мене вона не зобов’язана, але хіба з гостями так можна? Завжди, коли люди в будинку, намагаєшся показати себе з кращого боку! .. Мене син повіз на вокзал, запитує, мама, коли ще тебе чекати? Кажу, синок, це, напевно, останній мій візит. Не хочу більше бачити козячу морду твоєї Наташі …
– Я прекрасно знаю, що таке важка робота, одна сина ростила, підробітки хапала, але так вести з людьми собі не дозволяла! – ледь не плаче Ольга Григорівна.