Після розлучення треба жити заради дитини чи шукати свою любов. Навіть не знаю
У мене сусідка – самотня матуся. Їй вже за 40, а я на десять років молодша. Ми часто перетинаємося на вулиці, адже наші діти дружать.
Ми з нею схожі, долі однакові. Її покинув чоловік, коли молодшому синові виповнилося два роки. У неї є ще дочка старша. Ось і залишилася одна з двома дітьми.
І якось поскаржилася мені Олена на те, що у матері-одиночки немає ніякої радості в житті. Метаєшся між дітьми і роботою. Побут просто знищує все життя. Вона навіть поправилась після розлучення на 20 кілограм!
По ній видно, що вона втратила інтерес до життя. Малюки яскраві, доглянуті, стильно одягнені. А вона на дитячому майданчику як сіра миша або дощова хмара.
Я спочатку хотіла її пошкодувати, але потім задумалася про причини такої депресії. Вона красива, ефектна, а якщо ще скине зайве – взагалі пісня. Старша донька вже пішла на вільні хліби, а молодший син – дуже слухняна і доброзичлива дитина. Чому б їй не влаштувати своє особисте життя?
Але радити їй це я не маю права. Я стою, слухаю і киваю головою.
Колишній чоловік кинув її заради якоїсь блондинки з ефектним декольте. Видовище страшне. Перепалене волосся, томний погляд. Олена якось речі колишньому віддавала, ось ми і перетнулися. Вона дивилася на нас як на ворогів, хоча сама то чоловіка з сім’ї повела. Сама то в колготках в сітку, в міні-спідниці. А на нас, мам, чого дивитися? Кросівки і спортивні костюми.
Я якось Олені запропонувала, щоб вона хоча б на вихідні сина до тата відвозила. Так вона розлютилася на мене! Мовляв, діти – її сенс життя, ще батько на свою сторону переманить. Вона готова і чоловіка колишнього прийняти, якщо він попроситься. Все заради сім’ї. Вона “не така як я”, у неї один чоловік на все життя.
Я не ображаюся. Я приймаю її позицію.
Просто у нас різні життєві позиції. Я після розлучення теж не відразу нареченого шукала, але я щиро вірила в те, що у мого сина з’явиться батько, а у мене – коханий чоловік.