– Ти, Михайло, останніми роками навіть не згадував про матір. Тут твого нічого немає

Коли мені виповнилося 20 років, я залишилася без мами. Я відчувала себе беззахисною, хотілося кудись сховатися від усіх життєвих подій.

З батьком у мене були натягнуті відносини. Він кинув нас з мамою відразу після мого народження. Мамина старша сестра завжди допомагала нашій родині, тітка Аня заміняла няню. Але жила вона в селі, тому приїжджала по можливості.

Кожні вихідні вона намагалася сісти на ранковий автобус і приїхати на допомогу сестрі. Вона привозила продукти, допомагала грошима і морально підтримувала свою родичку. Так як я була ще маленькою, на роботу мама піти не могла, ось і жила за рахунок тітки Анни.

– Нічого, Маринко, все владнається. А якщо не впораєшся – закривай квартиру, приїжджай в село.

Перший час мама намагалася триматися в місті, але потім здалася і поїхала до сестри. Мені і мамі там було не просто. Великий будинок, багато клопоту, купа родичів і зовсім інший спосіб життя.

У тітки Анни адже теж життя – не цукор. Вона після весілля практично відразу і вдовою стала. Чоловік так і не побачив первістка, народила сина вона вже після пoхopoну. Але вона трималася, моїй матері теж не давала сумувати.

Вона – єдина людина, яка запропонувала мені допомогу після cмepті матері. Вона не дозволила мені кинути навчання, заміж мене видала, на ноги поставила. І з донькою моєї няньчилаcm, вважаючи її за внучку. Ми з чоловіком часто навідувалися в село, щоб допомогти тітці Ані, адже здоров’я її підводило.

Син тітки Анни старший за мене на 15 років. Він поїхав до столиці зі своєю дружиною, адже там їй видали житло від фабрики. Раніше невістка була хорошою, порядною, але столичне життя змінило її не в кращу сторону.

– Фу, як брудно, ще й гноєм смердить. Помийте ж ці брудні калоші, невже так важко? – заявляла невістка кожен раз, коли приїжджала в гості до свекрухи.

А тітка Анна не звертала уваги, вона ж не на танці ходила, а весь день з худобою поралася, та в городі копалася. Перший час вона намагалася догодити невістці, але потім зрозуміла, що ця столична фіфа сама не знає, чого хоче.

– Не хочу пити молоко, та й вода у вас не така! – відверталася Ніна від частувань тітки Анни.

Найцікавіше, виросла вона теж серед гною і корів, адже її батьки жили по сусідству з моєю родичкою. Вони були точно такими ж, як тітка Анна. Мене і мого чоловіка Ніна завжди обдаровувала оцінним поглядом, називаючи провінціалами.

– Міша, чому ця родичка постійно з твоєю мамою кантується. Дивись, а то без спадщини залишишся, – говорила невістка своєму чоловікові.

Вона могла це сказати прямо при нас, її нічого не бентежило. Ми все це ігнорували, а Михайло взагалі сміявся їй в обличчя. З двоюрідним братом я не спілкувалася і не збиралася налагоджувати відносини, а ось з його мамою я в вогонь і в воду, вона – моя підтримка.

Незабаром Міша взагалі перестав приїжджати до мами. Він міг приїхав до тещі, а до тітки Анни навіть не зайти.

– Нінка позбавила мужика здорового глузду, навіть з рідною матір’ю не дозволяє спілкуватися. Він хороший же хлопець був, а потрапив на таку вертихвістку. Анна його сама виростила, жила ним, а він їй так дякує, негідник, – шепотілися сусіди.

Тітка плакала ночами, прикро їй було, але терпіла і жила далі.

Коли вона зaхвopiла, син навіть не подзвонив. Лiкapi виписали її додому, щоб вона вже не мyчилacя і пoмepлa в рідних стінах. Ніяких шансів на одужання не давали. Ми з чоловіком вирішили тітку Анну до себе забрати, адже в рідному домі її ніхто не чекав.

Я кілька разів намагалася додзвонитися братові, але безрезультатно. Ніна відповідало сухо і байдуже:

– Нехай хвopiє, Михайло причому? У нього свої турботи, розбирайтеся самі. Грошей від нас на лікування не отримаєте. Поки що!

Ми самі справлялися з фінансовими питаннями. Я просто розуміла, що тітці Ані залишилося ще трохи. Чи пробачить син собі, якщо не попрощається з мамою? Але він так і не подзвонив, про приїзд я взагалі мовчу.

Про смepть матері Міші розповіла теща. Він приїхав на поминки з дружиною. Відразу після похорону Ніна почала ходити по будинку свекрухи і розпоряджатися її майном:

– Головне, сьогодні телевізор забрати, решта почекає. Після прибирання занесете ключі моїм батькам, ми поміняємо всі замки, а ви можете шукати інше житло.

– Нінка, ти тут не господиня. Не хотіла я прилюдно говорити, але, мабуть, доведеться, – заступилася сусідка.

Старенька дістала з сумки заповіт тітки Анни і сказала, що будинок вона оформила на мене. Я розплакалася, а невістка з двоюрідним братом накинулися на мене. Мовляв, я силою їх маму змусила на мене все переписати.

– А ви не брешіть! Ми з Клавою і Анною разом їздили до нотаріуса. Ти, Михайло, останніми роками навіть не згадував про матір, ось вона ще до хвopoби на племінницю все оформила. Тут твого нічого немає, йди до тещі – де і гостював, – додала друга сусідка.

Поки ми розмовляли, Нінка по всьому будинку збирала цінні речі і грузила в машину. Я її не зупиняла.

Після сороковини ми з чоловіком переїхали в будинок тітки, зробили там невеликий ремонт. Свою квартиру здали квартирантам, а потім дочка там там жити буде. А нас завжди до землі тягнуло, ось і трапилася нагода.

Михайло перестав навіть до тещі приїжджати. Односельці зневажали його за відношення до рідної матері, тому він і боявся тут з’являтися.

А калоші тітки Анни, яких так цуралася Ніна, так і стоять біля заднього входу. Тепер в них сплять кошенята. Чоловік хоче керамічні виготовити в знак пам’яті такої доброї родички.