Як і багато пенсіонерів, вона відкладала третину пенсії на “чopний день”. Але коли бабусі стукнуло 69, вона приголомшила заявою: “Я виходжу заміж!”

Як і всі люди похилого віку, вона відкладала третину пенсії на пoxopoн.

У шафі була поличка, на якій складалися всі необхідні атрибути: туфлі, бавовняна блузка, плісирована спідниця і красива хустка. Там було багато улюблених дрібниць, які вона б воліла забрати з собою “туди”.

Рідня сміялася над бабусею. Всього сьомий десяток, а вона вже зібралася пoмиpaти. Старенька лише посміхалася у відповідь і продовжувала збільшувати своє “придане”. Вона вже і від подарунків відмовлялася на всякі свята, мовляв, в моєму віці нічого мені вже не треба, крім спокою.

Але ось, як грім серед ясного неба, між полуничним варенням і в’язанням шкарпеток з’явився дід. Віктор Павлович приїхав погостювати до своєї сестри, яка жила по сусідству з нашою головною героїнею.

Пішов збирати ягоди, послизнувся і впав прямо на ділянку бабусі моєї подруги. Вона примчала, рану обробила, і у них щось закрутилося. Так закрутилося, що дідусь переїхав жити до бабусі. У будинку з’явився новий кіт, запорошений карбюратор і безліч зношених піджаків.

Бабуся розцвіла на очах і перестала збирати на своє аріведерчі. Город відразу став викопаним, чистим і доглянутим.

Пройшов місяць-другий. Бабуся приголомшила новиною – вона заміж зібралася. Сімейство затихло, ніхто не знав, як реагувати. Але син бабусі, тобто батько моєї подруги, не витримав:

– Мам, а навіщо в твоєму віці заміж?

– А що з моїм віком не так? – обурилася вона.

– Тобі скоро 70, ти ж тапочки вже собі білі приготувала!

– А я передумала пoмиpaти!

– Чим же тебе вразив той “Віктор Павлик”?

– Він такий…

– А тато? Це ж зрада!

– Стільки вже років пройшло з дня його cмepтi …

– А повага до його пам’яті. Треба ж…

– Теж в мoгилy лягати? – перебила свого сина старенька.

Два пенсіонери випрямили спини і почали готуватися до торжества.

Вони знайшли затишне кафе, подали заяву в РАЦс, забронювали музикантів і фотографа. Меню склали дієтичне, деякі страви донесуть самі. Два торта і тамада. Двадцять гостей. І всі гроші, які повинні були піти на пoминки, пішли на весілля.

У вересні буде подруга бабусю заміж видавати. Головне – картоплю викопати, сказала “наречена”.

Подруга каже, що не впізнає свою родичку – очі світяться від щастя. Вона стала веселою, енергійною і завзятою. Почуття гумору у неї з’явилося і азарт. Жартує з ріднею.

– Замовляй весільний подарунок! – каже їй син.

– Мені нічого не треба, я все своє вже знайшла!

Посмішка з золотими зубами коштує багато чого. Як же класно, бачити людей похилого віку в такому чудовому настрої і дивуватися їх витівками.