Віддали дитячі речі знайомим, а потім побачили їх в смітнику. Ніби й не наша справа, але неприємно

Моя дитина іноді доношує чужі речі. Ми беремо їх у двоюрідної сестри і у хороших знайомих. У незнайомих людей не беремо. Не те щоб це принципово, але нам ніхто не пропонував, і ми самі не прагнули. Тому що немає такої гострої необхідності, все що потрібно дитині і самі купимо. А коли віддають хороші речі родичі, то чому б і не заощадити.

А ось прилаштувати поношений одяг того, кому це потрібно, завжди проблема. Одні знайомі не беруть наші речі, навіть дуже хороші.

“Ми все дитинство в лахмітті ходили, хай моя дитина нове носить”.

Інша знайома Тетяна, навпаки, брала все підряд і навіть те, що не підходило її дитині за статтю та віком.

“Нічого, на дачі носити будемо” “У нас друзі є, багатодітні їм віддамо”.

Я раділа, що речі можна віддати тому, кому вони потрібні. Раділа, поки не побачила, куди вони все це дівають.

Спочатку я помітила в сміттєвому баку біля їхнього будинку знайоме плаття. Подумала що збіг. Потім подруга сказала, що бачила в продажу в Інтернеті наші речі та іграшки.

Виявилося, що одяг та іграшки Тетяна брала не тільки у нас. Набирала багато. Сортувала. Що могла, продавала. На виручені гроші купували своїм дітям все нове.

Що не купували – викидала, навіть не потрудившись запропонувати нужденним.

Здавалося б, ми віддали і не наша справа як вони розпорядяться, але все одно неприємно. Я думала, що речі дійсно потраплять до того, кому це потрібно.