Треба мені його коханці вiдплaтити. Тоді я зможу заспокоїтися і видихнути з полегшенням
Маша з подругами сиділи за столиком в кафе. Маша вся в сльозах, з серветками в руках. Подруги уважно слухали її розповідь і тільки співчували:
– Виявляється, шість місяців тому, коли він до Риму літав на конференцію, він її з собою брав. Уявляєте?
– Як він міг! Ось мерзотник! – підтримували подругу дівчини.
– Так … Я взагалі тепер сумніваюся, що там якась конференція була. Може взагалі просто літали, щоб повеселитися … – Маша на секунду замовкла, а потім нібито з новою силою почала розповідати знову. – І додому до нас він її приводив, коли ми з дітьми до моїх батьків у село їздили …
А тепер пробачення прийшов просити. Як таке пробачити? Він нашу сім’ю проміняв на якусь погань! Фу! Думати про нього не можу, – і Маша знову залилася сльозами.
– В голові не вкладається, – підсумувала одна з подруг.
– А найгірше, що всі про це знали. Все, крім мене. Навіть свекруха знала і мовчала весь цей час. А ще дочкою мене називала в старі-добрі часи … Що ж це за мама така? А тепер ще й поради мені дає. Мовляв, ну помилився мужик разок, біс поплутав. Треба пробачити і жити заради сім’ї, заради дітей. А як таке пробачити?
– Правильно, Машка, не прощай! Це ж не раз було, якщо він півроку тому разом з нею до Італії літали, – підтримала одна з подруг.
– Та зачекай ти, Нінка, поради давати. Не можна ось так зопалу все відрубати і з кінцями. Тут головою треба думати, а не емоціям піддаватися, щоб не шкодувати потім … – втрутилася інша.
– Та яке там пробачити, дівчата. Я про таке і не думаю … Якби він дійсно полюбив іншу, то я б ще зрозуміла. Кохання-зітхання, все фігня. А тут просто заради якоїсь інтрижки він поставив на кін нашу сім’ю, щастя наших дітей … Ні, таке пробачити я ні за що не зможу.
– Тобі треба заспокоїтися, – знову повторила Рита. – Відпочинь, прийди трохи в себе …
– Як, Ритуль, як в себе прийти? Я вчора її бачила в магазині. Вже з новим коханцем була. Сивочолий, з обручкою на руці. Ще чиюсь сім’ю хоче розбити. І як таких тільки земля носить?
– Ось мерзавка! Але нічого, Машка, не падай духом. Їй все воздасться. Бумеранг ще ніхто не відміняв!
– Але не вірю я в жодні бумеранги, дівчатка, не вірю. Таким як вона ніколи нічого не повертається. Вона йде по головах і у неї все виходить, а у інших життя ніяк не ладиться. І де тут правда? Немає ніякого бумеранга. Треба мені їй помститися. Тоді я заспокоїтися зможу і видихнути з полегшенням.
– Маш, ну ти не кип’ятися. Яка ще помста? Не псуй собі карму!
– Ритка, ти вже дістала зі своїми бумерангами і кармою. Треба брати життя в свої руки, а не сподіватися на вищі сили!
– Підтримую! Я б теж пoмcтилacя. Хтось же повинен її провчити і на місце поставити, – посміхнулася Ніна.
– Тільки я не знаю, як це зробити, – витираючи сльози сказала Маша.
У мене колега по роботі в подібній ситуації опинилася, – почала розповідати Ніна. – Її чоловік залишив заради коханки. А після розлучення вона почала за собою доглядати і сильно змінилася.
Чоловік лікті почав кусати і назад проситися. Вона його прийняла, а під час їхньої бурхливої ночі примирення фотки робила. Потім їх коханці послала. А зрадника вранці вигнала. Ось він і залишився ні з чим. І коханка його вже не прийняла, і колезі моїй він не потрібен. Ось так вона вирішила помститися відразу обом.
– План непоганий, але він не підходить мені. Я про інше думала. Вона не місцева. Вона в селі живе з мамою і з бабусею. У них там дуже зв’язок тісний. Так ось, а мама і бабуся її працюють в сільській школі. Я ось подумала лист їм написати. Роздрукувати переписку цієї коханки з моїм чоловіком. Нехай подивляться, чим їх дівчинка в столиці займається і як вона чужі сім’ї руйнує.
– Маш, якщо чесно, думаю ідея не дуже хороша. Причому тут мама і бабуся? Вони тобі нічого поганого не зробили …
– Ну як з якого боку подивитися, – не погодилась Маша. – Це вони таку виховали, ось тепер нехай подивляться на результат своєї праці. Нехай їм соромно буде.
Я взагалі думала лист відправити не до них додому, а на адресу школи. Нехай «відомими» стануть в своєму селі. Крім того, я і мої діти теж їй нічого поганого не робили, але вона про нас не думала, коли чоловіка з сім’ї забирала. Чому я тепер повинна думати про її рідних?