Мій чоловік не може пробачити мені зраду, якої і не було

Я була молодша на 14 років. Самотній і імпозантний, чомусь відразу привернув до себе мою увагу. Жив з мамою, мені це не бентежило. Мене в 17 років так цькували, що було за радість втекти з дому. Я погодилася з ним зустрічатися. Ми два місяці були у відносинах, а потім він поїхав на заробітки. Я його не відмовляла, так як особливо і не відчувала до нього якихось почуттів.

На відстані наші відносини почали руйнуватися, адже він вічно мене ревнував і чіплявся. Я почала гуляти з його другом, хоча нічого серйозного у нас не вийшло. Через рік знову повернулася до колишнього, мені було вигідно з ним жити. Він приїжджав і їхав, а я була вільним птахом. Ми хоч і сварилися, але більше не розлучалися.

Потім у нас з мамою стався конфлікт, і я пішла з дому. В цей же день дізналася про вагітність, тому мені запропонували переїхати до свекрухи. Такому розкладу я зраділа хоча б тому, що більше не буду бачити матір п’янoю і її товаришів по чapці.

Мені було 18, а я вже носила під серцем малюка. Мені доводилося щодня боротися за місце під сонцем, але я не здавалася. Після пологів ми зняли квартиру і переїхали туди. Тільки тоді я дізналася, що у мого чоловіка є діти від попереднього шлюбу. Змирилася, нічого це вже не могло змінити.

Мене завжди робили винною. Неправильно одягла дитину, не смачно приготувала, невчасно прибрала. Після кожної сварки він тікав до мами і скаржився. На моєму боці була тільки бабуся. Чоловік не допомагав мені з дитиною, та й взагалі рідко бував удома. Малюк була примхливим, я практично не спала і валилася з ніг через втому.

Минуло шість років. Я завагітніла вдруге. Купила мамі будинок в селі, а сама переїхала в її квартиру. І тут я дізналася, що чоловік давно нас розвів – ми не подружжя. Я не могла повірити своїм очам, коли побачила свідоцтво про розлучення.

Я його запитала, чому він це зробив, відповідь не забарилася. Чоловік дорікнув мені в зраді. Мовляв, коли він був за кордоном, я зустрічалася з його другом. Але ми ж навіть не цiлyвaлиcя!

Чотири роки ми жили разом, і я терпіла його звинувачення. Навіщо? Кохання? Ні, просто мені було страшно, я боялася залишитися одна з двома дітьми.

Потім він мене дістав так, що я зважилася на справжню зраду. Він знав про це. Чоловік влаштував таке – він змушував на колінах випрошувати прощення. Зійшлися на тому, що нам потрібен переїзд в інше місто. Нічого не змінилося…

Через кілька місяців він знайшов собі коханку і кинув нас в чужому місті. Я залишилася на орендованій квартирі з двома маленькими дітьми. Спочатку я його благала повернутися, а потім заблокувала номер і почала нове життя. Це був початок нового етапу.

Господар знімної квартири знизив мені квартплату і часто допомагав з дітьми. Мені здавалося, що між нами була далеко не дружба. Але я побоювалася його. У цей момент з’явився знову мій чоловік, почав кричати, що я невірна, гуляща, зрадниця. Я просто кивала головою на знак згоди, від втоми не було сил опиратися.

Ще рік він метався між мною і коханкою. Потім повернувся. Я пробачила заради дітей. А зараз дивлюся на всю ситуацію з боку і не розумію навіщо. Я продала мамину квартиру, щоб чоловік відкрив бізнес. Він прогорів, ні слова не сказав, ще й претензії висловив.

Одного разу він поїхав до свекрухи і затримався там на три місяці. Я застудилася, у мене почалося зaпaлeння пo-жiнoчoмy, тому гiнeкoлoг мені прописав таблетки. Він побачив їх і вирішив, що це aбоopтивний засіб. Мовляв, з кимось нагуляла, поки його не було. Почалося знову … Але в цей раз я не збираюся робити дурниць.

Він поїхав на заробітки. Ми кожен день лаємося по телефону. Я подарувала цій людині свою молодість, а тепер хочу піти від нього. Але чи пробачать мене діти? Без батька рости важко. Фінанси – не проблема, я впораюся, але чи зрозуміють вони мене?