Погодилася прийняти колишнього чоловіка назад. Не знаю чи до добра це все

У зв’язку з народженням дитини Світлані довелося піти в декрет аж на два роки. Роботу свою дуже любила, та й була по суті незамінним співробітником. Все ж незамінних не буває, на час її відсутності знайшли іншу жінку, теж непогану, але тільки на час.

Поки була в декреті Світлана чимале перетерпіла. Чоловік її весь цей час не працював, постійно шукав якісь відмовки чому не працює, а Світлана як будь-яка наївна дружина, вірила в усі його казки. А як інакше – батько дитини ж.

Так і жили на виплати за дитину, та тільки грошей тих ледве вистачало. Довелося Світлані ще і почати заробляти в інтернеті, щоб грошей вистачало.

Ось через два роки таких метань юродивий чоловік повідомив Світлані, що йде від неї. Нібито вигляд у неї не дуже (звичайно, за дитиною дивитися, побут налагоджувати, ще й підробляти), фігура вже не та, та й взагалі вона його більше не приваблює.

І хоча Світлані до жаху хотілося плакати, впасти в депресію, вона розуміла, що тепер відповідає ще й за дочку. А значить, здаватися їй не можна абсолютно.

Взяла себе в руки, вийшла знову на роботу. Там за чайком і посиденьками з колегами розповіла про зміни у своєму житті.

Звичайно, всі були в шоці, хоча кого зараз шокуєш мужиком ледарем, який хоче тільки на все готове і щоб мадам його була при грошах.

Загалом, вийшовши на роботу якось з маленькою Сонечкою виживали. Та й годувати двох людей набагато дешевше, ніж ще і чоловіка. Стала Світлана знову за собою доглядати, скинула вагу, повеселішала. І ось вже відразу залицяльник з’явився, її однокласник Степан.

Став як той соловей розповідати Світлані, як в неї закоханий і як хоче з нею бути. Не поспішала вона з розвитком їхніх стосунків, сказала, що їй час треба подумати.

І ось нізвідки не візьмись – колишній чоловік, з’явився-ні запорошився. Дізнався він про її залицяльника, прийшов до неї в квартиру і давай їй мозок компостувати.

-Тобто ти зовсім дypнa, чи що. Ти навіщо мужика собі завела? У тебе взагалі-то є я, і я батько Соні. Ось побачиш, твій Степан з тобою не буде – так, поживе і піде, а ти потім як дypa біля розбитого корита сидіти будеш. Краще вже давай ми знову зійдемося і доньці батько потрібен.

Довго не думала Світлана, вирішила, що та правда – краще вже рідний батько. З Степаном розійшлася, чоловік знову оселився в його квартирі.

Ось уже знову півроку, як не працює він ніде – висить на шиї у Свєти. А Свєта рада старатися – головне, що батько є у дитини.