Хлопчик подивився на прийомних батьків сумними очима і запитав, коли вони за ним прийдуть. Почувши відповідь, він обійняв маму

– Одягайся, Макс, швидше – жінка одягалася в поспіху і постійно звертала свою увагу на маленького хлопчика, який не розумів, чому батьки його кваплять.

Чоловік нервував. Він намагався підібрати туфлі, але в думках був десь далеко. Про що він думав у цей момент? Можливо, згадував щасливі моменти з минулого, пов’язані з сім’єю.

Хлопчик сумно подивився на своїх батьків і звернувся до матері, яка завжди дбала про нього:

– Ангеліна, коли ти мене забереш?

– Скоро малюче. Через 3 дні. Ти навіть не помітиш, як швидко пролетить час, – відповіла Ліна.

Жінка передала маленького хлопчика разом з усіма його речами домробітниці, яка весь цей час була поруч з ним. Малюк повинен був повернутися в дитячий будинок, звідки його забрали кілька років тому.

Здавалося, що Ангеліна і її чоловік зможуть зробити хлопчика щасливим, але багато що змінилося в їхньому житті, і вони відчували, що більше не можуть його виховувати. Прийняти це рішення їм було непросто.

Макс обійняв свою матір і сказав їй, як сильно він її любить . Попрощавшись з батьками, він увійшов в двері дитячого будинку. Не звертаючи уваги на оточуючих, хлопчик приєднався в їдальні до інших дітей і почав їсти. Тут один хлопчик запитав його.

– Що ти робиш?

– Я їм, зі мною все в порядку, – відповів хлопчик. – Батьки пообіцяли через 3 дня приїхати за мною.

Тато з мамою вже пішли, а домробітниця думала про те, як розповісти Максу правду, щоб він марно не чекав батьків.

Після прийому їжі, Макс мовчки увійшов в загальну кімнату, переодягнувся і ліг спати. Дві години він просидів на краю ліжка, тому що не міг заснути. Так незвично було лягати спати далеко від рідних. Вранці, коли всі діти прокинулися, директор дитячого будинку покликав Макса до себе в кабінет.

Коли хлопчик відчинив двері кабінету, то перед ним стояли його батьки! Він сказав: «Але ж ще і трьох днів не минуло!».

– Я знаю, дорогенький, – відповіла мати, – але ми не можемо поїхати без тебе. Домробітниця зібрала речі дитини, і він, разом зі своєю сім’єю, виїхав до свого дому, до якого вже встиг так сильно звикнути.

Все-таки немає нічого прекраснішого сімейних уз, які ми повинні свято зберігати і, з якими б труднощами нам не довелося зіткнутися в житті.