Віра Іванівна вважала себе ідеальною свекрухою, поки одного разу не повернулася з дачі раніше, ніж очікувала невістка
Іноді нам здається, що ми ідеально вибудовуємо відносини з іншими людьми. Але справжнім відкриттям може стати несподіване отримання зворотного зв’язку від них. Виявляється, у кожного своє розуміння ідеальних відносин. Дуже повчальним в цьому плані може бути приклад Віри Іванівної, яка вважала себе зразковою свекрухою.
У Віри Іванівної збереглися важкі спогади про життя в родині чоловіка. Після весілля їй довелося 5 років жити в будинку зі свекрухою. Це була груба, невихована жінка, яка могла і за волосся схопити, якщо щось було не по-її. Коли молодому подружжю дали гуртожиток, це здалося щастям.
Одне рятувало – чоловік був чудовий і працьовитий. Згодом вони побудували власний будинок, ростили сина. Коли настав час одружити його, Віра Іванівна дала собі слово, що буде ідеальною свекрухою і стане ставитися до невістки, як до власної дочки.
Місця в будинку було достатньо, тому молоді стали жити однією сім’єю.
Після обряду зняття фати на весіллі Віра Іванівна розплакалася і сказала невістці, що для неї вона відтепер стає дочкою. Так і було. Свекруха у всьому підтримувала молоду жінку, допомагала порадою. Не получились пироги – навчила тісто замішувати, з’явилися розводи на склі – підказала, що в воду потрібно оцет додавати, борщ вийшов кислуватим – розкрила свої кулінарні секрети.
Якщо молодята сварилися, Віра Іванівна ніколи не втручалася. Синові потім могла щось висловити, але невістці – ніколи.
Все перевернулося з ніг на голову, коли свекруха поїхала на дачу, але забула при цьому окуляри для читання. Так як планувалося провести в заміському будинку всі вихідні, Віра Іванівна вирішила повернутися.
Чоловікові доручила води наносити, а сама поїхала за окулярами. Вдома залишалася невістка, яка в момент повернення свекрухи спілкувалася з кимось по телефону. Вона не почула стук дверей, тому продовжила розмову, коли Віра Іванівна вже увійшла в коридор. Та виявилася мимовільним свідком діалогу невістки з подружкою.
Молода жінка скаржилася, що її життя в будинку батьків чоловіка дуже важке через те, що свекруха лізе в усі її справи з чоловіком, постійно повчає і всюди суне свого носа.
Віра Іванівна навіть про окуляри забула. Вона стояла в коридорі, і сльози застилали очі. Їй стало до глибини душі образливо, що зі слів невістки вона постала в образі сварливої свекрухи, що заважає жити.
Віра Іванівна тихенько повернулася і пішла на дачу. Чоловік здогадався, що щось трапилося, але порахував, що все це “жіночі розборки”. І Віра Іванівна залишилася зі своїми думками зовсім одна. Що не так, чому вона в очах своєї невістки стала поганою свекрухою?