Вирішила я речі своєї дитини віддати, які вже малі і дуже пожаліла
Моїй доньці п’ять років. Всі речі для свого малятка ми з чоловіком купували нові. Так, як ми сім’я не з бідних, могли собі таке дозволити. Але, як відомо, діти ростуть не по роках, а мало не по хвилинах. Моя Леся швидко виросла з усіх своїх речей, тому вони просто марно стояли в шафі.
Ми з чоловіком дітей більше не плануємо заводити. Родичів з маленькими дітьми у мене теж немає. Тому я вирішила все речі Лесі, які в хорошому стані продати за мінімальну ціну. Ну а решта, у яких не особливий вид, віддати просто так.
Подала оголошення в інтернеті на різних сайтах, знайшлися відразу бажаючі. Так справа і було зроблена – частину речей я продала. Частину віддала за просто так.
Є у мене знайома Таня. Не те, щоб подруга. Просто якийсь час ми разом працювали в одній компанії, спілкувалися. Іноді ходили разом на деякі заходи. І ось недавно вона народила близнюків. Як виявилося, чоловіка у неї немає. Новоспечений татусь як тільки дізнався про поповнення, відразу ж втік. Ось двоє дітей впали на плечі Тані і її мами.
Якось я йшла додому з ринку і назустріч мені йшла мама Тані. Зазвичай ми з нею ні про що не спілкуємося. Але в цей раз жінка мене зупинила і стала розпитувати про мої справи. Мені навіть дивно стало, як так.
– Ти, напевно, чула, що моя Таня народила? Ще й близнюків.
– Так чула. Ну це ж радість. – Відповіла посміхаючись я.
– Радість, але в той же час і горе. Батько втік, тепер все на моїх плечах. Мені на пенсію прогодувати чотирьох чоловік ох як важко. Я ще й чула, що ти речі роздаєш.
– Так, але роздавала. Уже все роздала, немає чого більше віддавати. – Відповіла я.
– Ну я знаю, що ти дала сусідці Свєтці. У Светки хоч чоловік є. Піди, забери у неї речі, дай Тані. Все-таки у неї двоє дітей. Будь людиною, а?
– Як ви собі це уявляєте? Не можу я так забрати речі у людини.
– Ну і подруга ти. Тьху. – Плюнула жінка і пішла. А у мене залишився неприємний осад. Хіба я винна, що у дітей Тані немає батька? Хіба моя вина, що у них немає за що купити дітям одяг?