Як мій не рідний син повівся краще, ніж рідні діти. Мені дуже соромно, що я їх такими виховала і мою перевірку вони не змогли пройти

Перший шлюб не склався у Віри Павлівни. Вийшла заміж за Петра, коли їй було всього 18. Петро здавався хлопцем хорошим, відповідальним, та працьовитим. Жили і не тужили.

Народила йому сина і дочку, шалено щасливий був Петро, ​​та тільки не довго. Через пару років почав задивлятися в стaкaн з гopiлкoю і пocтiйнo пити безпробудно.

На дітей міг кричати, та руку піднімати. Дружину свою взагалі перестав поважати, говорив, що такій, як вона – гріш ціна. Пішов геть. А потім і зовсім дізналася Віра Павлівна про те, що пoмep Петро. Зібрала речі, взяла своїх дітей і подалася в місто нове життя влаштовувати.

Там Віра Павлівна і зустріла свого другого чоловіка Геннадія. Він не був настільки люб’язний і милий спочатку, як її Петро. Але десь в глибини душі Віра знала, що на такого як Гена точно можна покластися. Раніше Геннадій теж був в шлюбі, але з дружиною вони розлучилися. Син залишився жити з батьком. Тому коли Віра і Гена зійшлися, то і діти їх від попередніх шлюбів жили з ними.

Цей шлюб був воістину щасливий. Подружжя розуміли один одного з півслова. А діти відмінно ладнали один з одним. Через 15 років шлюбу Гена пoмep, а діти виросли. У всіх уже були свої сім’ї.

Важко було Вірі жити одній, та ще й в будинку, який кожним своїм сантиметром нагадував про їх неймовірне життя з Геною. Вирішила Віра зробити так би мовити, хід конем.

Продала свій будинок і поїхала спочатку до сина, щоб жити з ним. Приїхала коли, всі були шалено раді її бачити. Вони знали, що Віра Павлівна продала свій будинок і сподівалися, гроші старенька вкладе в їх сім’ю. Але тут Віра приголомшила новиною.

– Горе сталося, синку. Я ж будинок продала, гроші отримала. Їхала в автобусі до вас. Хтось обікрав мене і забрав усі гроші. Тепер в кишені ні гроша. – І опустила очі в підлогу.

– Мама, а на що ви тепер жити будете? А?

Засмутилася старенька і поїхала до дочки.

Знову та ж історія. І дочка, і чоловік її були раді мати бачити, але тільки до тих пір, поки вона не сказала, що її обікрали. І знову дочка задала те ж питання, що і син.

– Мама, а на що ви жити будете?

Не було виходу у Віри Павлівни, як їхати до сина Геннадія. Приїхала, і в цій родині її радісно зустріли. Нагодували, напоїли. Ось знову розповідає Віра, що грошей немає, вкрали. А син Геннадія відповідає:

– Мама, чого ви? Не хвилюйтеся. Значить, так тому і бути. Будете жити у нас, наш будинок – ваш будинок. –

І тут бабуся зрозуміла, що не рідний син був їй рідніше своїх власних. Насправді гроші ніхто в неї не вкрав. Вона просто хотіла побачити, наскільки потрібна своїм дітям.

Ось так, стала Віра Петрівна жити з нерідним сином, невдозі вона їм подарувала нове хороше авто, в них все дуже добре.