«Бабусю, ось дивлюся на вас – ви напевно і не були молодою. З пелюшок пенсіонерка », – кепкували студентки в автобусі
Час пік. Народ штурмував маршрутку, як ворожі позиції. Накрапав дощ .. З двома непідйомними сумками Зінаїда Іванівна ледве втиснулася в автобус.
Всі стоять – як мішки з картоплею. І ось, коли автобус в черговий раз різко загальмував, студентки, що стояли поруч, полетіли на бідну Зінаїду.
– Триматися, чи що, не можете ?! – гаркнула літня жіночка.
– Вибачте, ми випадково, – сказала одна.
Але Зіна завелася, і на адресу дівчат і всієї молоді посипалася купа звинувачень. І такі ті, і сякі …
– Бабцю, ось дивлюся на вас – ви, напевно, ніколи не були молодими, – сказала та, що вибачалася спочатку. – Не носили спідниць, не любили, не жартували. З пелюшок були злою пенсіонеркою.
Дівчата дружно розреготалися. Ще кілька секунд тому їм доводилося вислуховувати невтішну «правду» про себе, але тепер вони морально раділи.
Зіна миттєво прикусила язик. Вона ще не пенсіонерка. Просто виглядає так … На своїй зупинці ледве витягла сумки. І відчула до себе жалість. Прямо в очах сльози з’явилася … Зачепила її та дівчина. Переступивши поріг квартири, жінка грюкнула сумками біля порога.
– Стьопка, – крикнула чоловікові, – занеси все на кухню.
– Почекай, дай подивитися, що дeпyтaт скаже. Так, так, як же правильно говорить … Пора про людей подумати, – чоловік прилип очима до телевізора.
– А про мене ти коли-небудь подумаєш? – знову заводилася Зіна.
– Мама, чого ви кричите? – виглянула зі своєї кімнати дочка.
– Скажи своєму, щоб сумки в кухню заніс.
– Слава спить.
– Напрацювався?
– Та годі тобі. Шукав, шукав він роботу …
– Що чоловік, що зять – не мужики, а … – злобно кинула Зіна і потягла свою ношу на кухню.
Розбирала сумки, а з голови не виходили слова дівчат … Як це вона не любила? Любила! Коли за Сьопкою в річку пішла, хоча не плавала. Був першим хлопцем на селі – знала б тоді, що ледар … І в молодості красунею була. Одна коса чого коштувала. Це тепер – хімія на голові.
І спідницю носила, та не аби яку. Батько не раз лаявся, що колінами «маячить». Бувало, виходила з дому в довгому платті, а у подружки, перед танцями, переодягалася в легкий варіант …
Все життя Зіна догоджала чоловікові. Сама винна, що так привчила. А тепер розклеївся мужик. На одній роботі довго не втримається. «Важко» йому. І на дачу не витягнеш. Зате перед телевізором ночував би. Нічого в будинок не приніс. Якби не батьки, то тулилися б в малосімейці …
І дочкою пишалася. Усе найкраще їй. Вивчила. Зараз – медсестра. Але так на роботу скаржиться, ніби вагони розвантажує. А зятька-то привела … Щоб йому! Роботу півроку шукає. На маленьку зарплату не йде, а велику не пропонують. Дочка на свою виручку сім’ю утримує. І Зіна …
Так і живе – для чоловіка, для дочки. А тепер ще й для зятя. Власне життя щодня відкладає на завтра. Не помічає, як час пролітає. І якби зараз її не назвали пенсіонеркою …
«Що буде на вечерю? – запитав чоловік. – Чогось смачного хочеться »
І це Зіну добило. Не знала, до чого причепитися, щоб виплеснути злість і гіркоту. Погляд спіткнувся об надщерблену чашку. Червона з білими горошинами, стара, незграбна. Така, як її життя. Викинула чашку у відро для сміття. За нею туди ж полетіли ще кілька «поранених» чашок, потріскані тарілки, склянку.
У серванті стоїть новий посуд. Збирала, збирала … Кому потрібен той кришталь, сервізи столітньої давності, стаканчики з «позолоченими» вінцями? Коли з них їсти-пити? В якому світі?
– Ти що, здуріла? – заволав Стьопа, побачивши в смітнику купу посуду.
– Будеш їсти з нового!
– Я що, пан ?!
– Я б тобі сказала, хто ти …
Від перепалки прокинувся зять. Поцікавився, що трапилося. Але теща кинула такий погляд, що того моментально як вітром здуло.
Сімейство вляглося спати, а Зіна сиділа на кухні з чашкою холодного чаю: «Неправильно я живу …» Правду сказала дівчина в автобусі. Не жінка, а загнана коняка. Руки потріскалися, адже не вміє на городі в рукавичках працювати. Крем собі шкодує купити. В перукарню ходити треба частіше. А як дівкою була, то і собі, і подружкам красу наводила …
Вилила холодний чай. Сполоснула чашку. Витерла сльозу …
– Збираєшся на дачу? – вранці запитав Стьопка. – Зараз субота ж. У маршрутці буде багато людей.
– Нікуди я не їду. Справи є.
– Це які? Уже капусту час зрізати. Квасити.
– Треба? Їдь, збирай і заквашуй. Зять в допомогу!
Стьопа ошелешено дивився на дружину. Зіна попрямувала до дверей.
– А сніданок? .. – пробурмотів услід.
Зіна йшла по вулиці і думала: треба наводити порядок …
Підійшла до магазину одягу. Подивилася обережно на своє відображення у вітрині. Ні, спочатку краще позбутися хімії на голові. Потопала в перукарню, яка була поблизу.
– … У вас гарне густе волосся, навіщо ви його так псуєте? – запитала молода дівчина-перукар. – Що будемо робити?
– Хоч що-небудь. На ваш розсуд.
– Вашу сивину зробимо елегантною. Колір зараз підберу. Вкоротити тут і тут … Вам буде пасувати. Ви чимось схожі на мою маму. Я їй такі модні зачіски роблю!
– Напевно, ваша мама молодша за мене.
– Я пізня дитина. Мама вже на пенсії. Але любить виглядати красиво. Так що, експериментуємо?
– Давайте. І ще брови трохи підправити треба… здається, Зіна потихеньку набиралася сміливості.
Минула незліченна кількість хвилин … Зіна закрила від несподіванки очі. Із дзеркала на неї дивилася інша жінка. Набагато молодша і красивіша. З незвичайним відтінком волосся. З незвично короткою стрижкою. Майстерна укладка. Тільки одяг не підходив до нового образу.
Дівчина-перукар приємно посміхалася:
– Подобається?
– Дуже! Яка ж ви розумниця … Спасибі вам!
Пізніше і в гардеробі обновки з’явилися.